Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

А можна було б і не ходити до «Гейлорда». Можна пообідати в «Гран-Віа» й повернутися назад, до «Флоріди». Але ти неодмінно підеш до «Гейлорда», бо тобі схочеться знову смачно поїсти й побути в комфорті й розкоші після всього цього. А потім ти повернешся до «Флоріди», і там тебе чекатиме Марія. Певна річ, вона там буде разом із ним, коли все скінчиться. Коли все це скінчиться. Так, коли все це скінчиться. Якщо все тут мине добре, то він таки заслужить собі право на обід у «Гейлорді».

Там, у «Гейлорді», можна було зустріти уславлених іспанських командирів, які на самому початку війни вийшли з гущі народної й узялися за зброю, не маючи ніякої військової підготовки, — і виявилося, що багато хто з них розмовляє по-російському. Це було перше велике розчарування, що його він зазнав кілька місяців тому, і воно навело його на гіркі роздуми. Та коли він зрозумів, як це сталося, то дійшов висновку, що, власне, нічого негожого в цьому немає. Це справді були робітники й селяни. Вони брали участь у повстанні 1934 року і після поразки змушені були тікати з країни, а в Росії їх послали вчитися до військової академії, щоб наступного разу вони вже були по-справжньому готові до боротьби й мали військову освіту, потрібну командирові.

Під час революції не можна виказувати чужим, хто саме тобі допомагає, або що ти знаєш більше, ніж вони думають. Він тепер теж навчився цього. Якщо справа справедлива по суті, то на обман не варто зважати.

Там, у «Гейлорді», він довідався, наприклад, що Валентін Гонсалес, на прізвисько El Campesino, тобто селянин, — зовсім не селянин, а колишній сержант Іспанського іноземного легіону; він дезертирував і бився на боці Абд-ель-Керіма. Але і в цьому нічого негожого не було. А чом би й ні? В такій війні відразу виникає потреба в селянських ватажках, а справжній селянський проводир може виявитися надто схожим на Пабло. Чекати ж, поки з'явиться справжній Селянський Вождь, нема часу, а до того ж і він може мати забагато селянських рис. Тим-то таких проводирів доводиться створювати. Щоправда, коли він уперше побачив Campesino з його чорною бородою, товстими, як у негра, губами й блискучими, витрішкуватими очима, то подумав, що цей може завдати не менше клопоту, ніж справжній селянський вождь. Коли Роберт Джордан бачив його востаннє, йому здалося, що Campesino вже сам повірив у те, що про нього казали, й почав вважати себе за селянина. Це був відчайдушно сміливий чоловік — сміливішого, мабуть, і не знайдеш. Але, господи, як багато він балакав і зопалу він міг наговорити казна-чого, не думаючи про наслідки своєї необачності. А наслідки ці вже не раз давалися взнаки. І все ж він був чудовий командир бригади і не розгублювався у навіть, здавалось би, безнадійних ситуаціях. Йому просто ніколи не спадало на думку, що ситуація може бути безвихідна, тож коли так воно й було, він завжди вмів знайти вихід.

В «Гейлорді» можна було зустріти звичайного каменяра з Галісії, Енріке Лістера, що тепер командував дивізією й також говорив по-російському. Там був і столяр із Андалусії, Хуан Модесто, якому нещодавно доручили командувати корпусом. Він теж не в Пуерто-де-Санта-Марія навчився російської мови — хіба що там були курси Берліца, які відвідували столяри. З-поміж усіх молодих командирів росіяни найбільше довіряли йому, бо він був справжній партієць, «стопроцентний», як вони казали, хизуючись цим американізмом.

Так, «Гейлорд» — саме те місце, де можна завершити свою освіту. Саме там можна довідатись, як усе робиться насправді, а не як воно нібито робиться. Я, мабуть, ще тільки розпочав свою освіту, подумав Роберт Джордан. Цікаво б знати, чи довго пощастить продовжувати її? Все, про що я довідався в «Гейлорді», було розумне й корисне і саме те, що мені потрібне. Щоправда, напочатку, коли він ще вірив у різні дурниці, воно приголомшило його. Але відтоді він багато чого зрозумів і визнав необхідність приховувати правду, і все, про що він довідувався в «Гейлорді», тільки зміцнювало його віру в те, що він вважав справедливим. Він волів знати, як усе було насправді, а не як воно нібито було. На війні завжди багато брехні. Але правда про Лістера, Модесто і El Campesino куди краща за всі вигадки й легенди. Коли-небудь цієї правди більше не приховуватимуть ні від кого, а тим часом він був задоволений, що існує «Гейлорд», де він може узнати її.

Так, туди він пішов би в Мадріді після того, як купив би книжки, полежав у теплій ванні, випив склянку абсенту й трохи почитав. Але всі ці плани він виношував раніше — перше ніж з'явилася Марія. Що ж, гаразд: вони наймуть два номери, і поки він буде в «Гейлорді», вона може робити, що їй заманеться, а він потім прийде до неї. Вона стільки чекала в цих горах, що зможе трохи почекати і в готелі «Флоріда». Адже в Мадріді вони матимуть аж три дні. Три дні — це дуже багато. Він поведе її подивитись братів Марксів у фільмі «Вечір в опері». Цей фільм іде вжи три місяці і, напевно, йтиме ще три. Їй сподобається «Вечір в опері», подумав він. Напевне, дуже сподобається.

Але від «Гейлорда» до цієї печери — довгий шлях. Ні, не цей шлях довгий. Довгий буде шлях з печери до «Гейлорда». Вперше його привів до «Гейлорда» Кашкін, і йому там не сподобалося. Кашкін конче хотів познайомити його з Карковим, тому що Карков дуже цікавиться американцями і тому що він найбільший у світі шанувальник Лопе де Вега і вважає «Овечу криницю» найгеніальнішою з усіх п'єс. Може, вона й справді така, але Роберт Джордан був щодо неї іншої думки.

Готель йому не сподобався, а Карков — сподобався. Карков — найрозумніша людина з усіх, що йому траплялися в житті. Спочатку він йому здався смішним — миршавенький чоловічок у сірому кітелі, сірих бриджах, чорних чоботях, з малесенькими руками й ногами й манерою говорити так, наче він спльовує слова крізь зуби. Але Роберт Джордан не зустрічав ще людини, що мала б такий ясний розум, стільки внутрішньої гідності, зовнішнього зухвальства й таке почуття гумору.

Кашкін відрекомендував Роберта Джордана мало не як легендарну особу, і спочатку Карков поводився з ним образливо-чемно, але потім, коли Роберт Джордан, замість удавати з себе героя, розповів одну історію, дуже кумедну й до того ж таку, що зображала його самого в смішному, ба навіть непристойному світлі, Карков від увічливості перейшов до добродушних шпильок, а потім і до веселого зухвальства, і вони стали друзями.

Коло під'їзду «Гейлорда» стоять вартові з багнетами на гвинтівках, і сьогодні ввечері це, напевне, найприємніше й найбезпечніше місце в обложеному Мадріді. Йому захотілося сьогодні ввечері бути не тут, а там. Хоч і тут непогано тепер, відколи те колесо перестало крутитися. І сніг теж майже перестав.

Він охоче показав би Каркову свою Марію, але незручно приводити її туди, не спитавши спочатку дозволу, а крім того, невідомо ще, як його взагалі приймуть після цього діла. А втім, наступ на той час закінчиться, і Гольц теж буде там, і якщо тут усе пройде успішно, то всі довідаються про його роботу від Гольца. А щодо Марії, Гольц, певно, посміється з нього, нагадає, що він казав раніше про дівчат.

Він нахилився до миски, що стояла перед Пабло, і зачерпнув кухоль вина.

— З твого дозволу, — сказав він.

Пабло кивнув. Видно, заглибився в свої стратегічні міркування, подумав Роберт Джордан. Шукає розв'язання в тій мисці з вином. Але поганець, мабуть, і справді щось тямить, якщо міг так довго й успішно керувати цим загоном. Дивлячись на Пабло, він спробував уявити собі, який би з нього був партизанський ватажок під час Громадянської війни в Америці. Їх було так багато, думав він, а знаємо ми про них так мало. Не про таких, як Куонтріл, як Мосбі, як мій дід, а про ватажків невеликих партизанських загонів. До речі, щодо вина. Чи ти справді вважаєш, що Грант був п'яниця? Дід завжди запевняв, що так. Що на четверту годину по обіді Грант уже бував напідпитку, а під час облоги Віксбурга пив без просипу кілька днів підряд. Але дід твердив, що хоч який п'яний був Грант, діяв він завжди цілком розважливо, хіба що часом його важко було добудитися. Та коли вже розбудиш, поводився він завжди розважливо.

В цій війні жодна з сторін не має свого Гранта, свого Шермана чи свого Стонуолла Джексона. І Джеба Стюарта теж не має. Ані Шерідана. Зате скільки завгодно Мак-Клелланів. У фашистів їх сила-силенна, а у нас їх принаймні троє.

Так, військових геніїв у цій війні він поки що зовсім не бачив. Жодного. Навіть когось схожого на генія тут не було. Клебер, Лукач і Ганс, командуючи Інтернаціональними бригадами, з честю виконали свою роль в обороні Мадріда, але потім старий, лисий, підсліпуватий, зарозумілий, дурний, як пень, нецікавий у розмові, по-бичачому хоробрий і тупий, роздутий пропагандою захисник Мадріда Міаха почав так заздрити популярності Клебера, що примусив росіян усунути його з командної посади й відіслати до Валенсії. Клебер добрий солдат, але обмежений і надто балакучий, як на посаду, яку він обіймає. Гольц — добрий командир і чудовий солдат, але його весь час тримають на другорядних посадах і не дають йому виявити себе. Наступ, що готується, має бути його першою великою операцією, і поки що Робертові Джордану не дуже подобалося все те, що він чув про цей наступ.

Він шкодував, що не бачив бою на плоскогір'ї за Гвадалахарою, коли розгромили італійців. Він тоді був в Естремадурі. Про цей бій йому розповідав Ганс два тижні тому в «Гейлорді», і так докладно, що він наче побачив усе на власні очі. Була така мить, коли здавалося, що поразка неминуча, — це коли італійці прорвали фронт поблизу Тріхуеке, і, якби їм тоді пощастило перетяти Торіха-Бріуезьку дорогу, Дванадцяту бригаду було б відрізано. «Але ми знали, що б'ємося з італійцями, — сказав Ганс, — і тому наважилися здійснити маневр, що з будь-яким іншим противником завершився б катастрофою. І маневр удався».

Все це Ганс показав йому на своїх картах. Ганс весь час носить їх при собі, в планшетці, і досі ще не може надивуватися й натішитися тим чудом. Ганс чудовий солдат і добрий товариш. Він розповідав, що іспанські частини Лістера, Модесто і Кампесіно добре показали себе в тій битві і що то була, мовляв, заслуга командирів, які запровадили залізну дисципліну. Але й Лістерові, й Модесто, й Кампесіно більшість їхніх маневрів підказали російські військові радники. Всі троє скидаються на пілотів-новачків, що навчаються літати на машині з подвійним керуванням: будь-яку їхню помилку може зразу виправити пілот-інструктор. Ну що ж, цей рік покаже, чи добре вони засвоїли науку.

Вони комуністи й прихильники залізної дисципліни. Дисципліна, яку вони запроваджують, зробить іспанців добрими солдатами. Лістер особливо суворо вимагає дисципліни, і він знає, як викувати з дивізії справжню боєздатну одиницю. Одне — утримувати позиції, інше — піти на штурм позицій і захопити їх, і зовсім інша справа — маневрувати військами під час бойових дій, думав Роберт Джордан, сидячи в печері за столом. Цікаво, як Лістер — такий, яким я його знаю, — даватиме собі раду, коли подвійне керування знімуть. А може, воно не буде зняте, подумав він. Може, його не знімуть, а навпаки — зміцнять. Цікаво, як ставляться росіяни до всієї цієї справи. «Гейлорд» — ось де можна про все довідатись, думав він. Є багато речей, які мені треба знати і про які можна довідатись тільки в «Гейлорді».