Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Задоволений?

— Атож, — сказав він. — По-моєму, все йде чудово.

— Роберто, — сказала Марія. — Сідай сюди, витри собі ноги, а я принесу тобі чогось випити, щоб ти зігрівся.

— Можна подумати, що він ще ніколи не намочував ніг, — сказала Пілар. — Що на нього ще жодна сніжинка з неба не падала.

Марія принесла овечу шкуру й поклала її на долівку.

— Ось, — мовила вона. — Постав ноги на неї, поки сандалі висохнуть.

Овеча шкура була недавно висушена й невичинена, і, коли Роберт Джордан став на неї, вона захрускотіла, як пергамент.

Вогнище диміло, і Пілар крикнула Марії:

— Роздмухай вогонь, ледащо! Тут тобі не димарня.

— Сама роздмухай, — сказала Марія. — Я шукаю пляшку, ту, що приніс Ель Сордо.

— Вона там, за мішком, — сказала Пілар. — Чого ти в ним панькаєшся, як із дитиною?

— І зовсім не так, — мовила Марія. — Не як із дитиною, а як з чоловіком, що змерз і промок. І що повернувся додому. Ось, знайшла. — Вона принесла пляшку Робертові Джордану. — Це те, що ти пив сьогодні вдень. З такої пляшки можна зробити гарну лампу. Коли в нас знову буде електрика, яка лампа з неї вийде! — Вона захоплено дивилася на фігурну пляшку. — Як ти питимеш це, Роберто?

— Хіба я не Ingles? — сказав Роберт Джордан.

— На людях я називаю тебе Роберто, — сказала вона стиха й зашарілася. — Як ти питимеш, Роберто?

— Роберто, — хрипким голосом озвався Пабло й хитнув головою в бік Роберта Джордана. — Як ти питимеш, доне Роберто?

— А ти вип'єш зі мною? — спитав Роберт Джордан.

Пабло похитав головою.

— Я п'ю вино, — поважно відповів він.

— Ну, то йди собі до Вакха! — сказав по-іспанському Роберт Джордан.

— А хто він такий, цей Вакх? — спитав Пабло.