Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Але мені більше подобається Ingles, як називає тебе Пілар.

— А все ж мене звуть Роберто.

— Ні,— сказала вона. — Тепер тебе звуть Ingles, уже другий день. Скажи мені, Ingles, чи можу я помагати тобі у твоїй роботі?

— Ні. Те, що я тепер роблю, я мушу робити сам, і з ясною головою.

— Добре, — сказала вона. — А коли ти це скінчиш?

— Як усе буде гаразд, то сьогодні ввечері.

— Добре, — мовила вона.

Вони вже бачили внизу останній перелісок, за яким був табір.

— Хто це? — спитав Роберт Джордан, показуючи пальцем.

— Пілар, — відповіла дівчина, глянувши в тому напрямку. — Ну певне ж, Пілар.

Край лугу, там, де починалися дерева, сиділа жінка, поклавши голову на руки. Здалеку вона скидалася на великий темний клунок на тлі рудих стовбурів.

— Ходімо, — сказав Роберт Джордан і побіг до неї. У високому, до колін, вересі бігти було важко й незручно, і за хвилину він уповільнив біг і пішов звичайним кроком. Він бачив, що жінка сидить, поклавши чоло на згорнуті руки. Її широка постать здавалася чорною на тлі сосни. Він підійшов до неї й різко гукнув: — Пілар!

Жінка підвела голову й глянула на нього.

— А, — сказала вона, — вже скінчили?

— Ти занедужала? — запитав він, схилившись над нею.

— Que va, — відповіла вона. — Просто я спала.

— Пілар, — сказала Марія, підійшовши і стаючи навколішки поряд неї.— Що з тобою? Ти погано почуваєш себе?

— Я почуваю себе чудово, — сказала Пілар, але не підвелася. Вона оглянула їх обох. — Ну, як, Ingles? Показав, який з тебе чоловік?

— Ти справді добре почуваєш себе? — спитав Роберт Джордан, не звертаючи уваги на її слова.

— А що мені зробиться? Я спала. А ви?