Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Прошу, — відповів Роберт Джордан.

Про такі речі забуваєш, подумав він, забуваєш про всі ці принади громадянської війни, коли надто багато думаєш про свою роботу. Ти зовсім забув про це. Що ж, так і треба. От Кашкін, мабуть, не міг забути, і це заважало йому в роботі. А може, є хлопця з самого початку було передчуття? Дивна річ: він зовсім спокійно згадував про те, як застрелив Кашкіна. Колись, певно, відчує хвилювання від цієї згадки. Але поки що він не відчував нічого.

— Я ще багато чого можу для тебе зробити, — сказала Марія, йдучи поряд із ним, дуже серйозна і по-жіночому заклопотана.

— Крім того, що застрелити мене?

— Так. Я можу крутити для тебе цигарки, коли оті з рурочками вийдуть. Мене Пілар навчила, і я добре їх скручую — міцно й рівно, і тютюн не висипається.

Чудово, — сказав Роберт Джордан. — І ти сама заклеюєш к язиком?

Авжеж, — відповіла дівчина. — А як тебе поранять, я тебе доглядатиму, перев’язуватиму тобі рани, і митиму тебе, і годуватиму...

— Може, мене й не поранять, — сказав Роберт Джордан.

— Ну то як ти захворієш, я коло тебе ходитиму і варитиму суп. Умиватиму тебе, робитиму все, що треба. І читатиму тобі вголос.

— А як я не захворію?

— Ну, то я приноситиму тобі каву вранці, щойно ти прокинешся…

— А як я не люблю кави? — спитав Роберт Джордан.

— Ні, любиш, — радісно сказала дівчина. — Сьогодні вранці ти випив дві чашки.

— А припустімо, що мені набридне кава, добивати мене не треба буде, і мене не поранять, і я не захворію, і кину курити, і обходитимусь однією парою шкарпеток, і сам навчуся витрушувати свій спальний мішок. Що тоді, зайчику? — він поплескав її по плечу. — Що тоді?

— Тоді,— сказала Марія, — я візьму у Пілар ножиці й підстрижу тебе.

— Мені не подобається коротке волосся.

— Мені теж, — сказала Марія. — Мені подобається таке, як у тебе тепер. А якщо тобі зовсім нічого не треба буде, я сидітиму й дивитимусь на тебе, а вночі ми кохатимемось.

— Чудово, — сказав Роберт Джордан. — Оце останнє дуже розумію сказано.

— По-моєму, теж, — усміхнулась Марія. — Ох, Ingles, — сказала вона.

— Мене звуть Роберто.