Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Можливо. Треба буде щось їм написати.

— Ти ще не написав?

— Ні. Але чек їм надіслано.

— Хвалити бога, що я не твоя родичка.

— Я пошлю їм телеграму.

— Ти що, зовсім їх не любиш?

— Колись любив, але ми так часто сварилися, що все те геть розвіялось.

— Я думаю, мені вони сподобалися б. Можливо, що й дуже сподобалися б.

— Облишмо говорити про них, а то я ще почну їх жаліти. — І трохи згодом я сказав — Ходімо вже, якщо ти відпочила.

— Я відпочила.

Ми рушили далі дорогою. Уже посутеніло, і під ногами рипів сніг. Вечір був сухий, холодний і дуже ясний.

— Мені так подобається твоя борода, — сказала Кетрін. — Чудова борода. З вигляду шорстка й кусюча, а насправді м'яка і страшенно приємна.

— Так мені краще, ніж без бороди?

— По-моєму, краще. Ти знаєш, любий, я вирішила не підстригатися, поки не народиться мала Кетрін. Я тепер надто громіздка й статечна. А коли вона народиться і я знов схудну, я таки підстрижуся й стану для тебе неначе зовсім нова й незнана. Ми підемо разом, і я підстрижуся, або я піду сама, а тоді повернусь, і ти не впізнаєш мене.

Я промовчав.

— Ти ж не будеш заперечувати, правда?

— Ні. Як на мене, то навіть цікаво буде.

— Ой ти мій милий. А може, любий, я стану гарніша й така тоненька та звабна для тебе, що ти знов у мене закохаєшся.

— Чорт забирай, — сказав я, — я й так закоханий в тебе по вуха. Чого ж ти ще хочеш? Зовсім занапастити мене?

— Еге ж. Хочу тебе занапастити.