Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Покажи мені свої руки.

Я випростав долоні. Вони були обдерті до м'яса.

— Бракує тільки діри між ребрами, — сказав я.

— Не гніви бога.

Я був зовсім зморений, і в голові у мене паморочилось. Усе моє збудження минуло без сліду. Екіпаж їхав вулицею.

— Бідолашні мої руки, — мовила Кетрін.

— Не доторкайся, — сказав я. — Чорт забирай, я не тямлю, де це ми. Гей, візник, куди ми їдемо?

— До готелю «Метрополь». Хіба ви не туди хотіли?

— Туди, — сказав я. — Усе гаразд, Кет.

— Усе гаразд, любий. Не тривожся. Ми добре виспимось, і завтра ти не будеш наче п'ятий.

— Я таки зовсім п'яний, — сказав я. — Усе сьогодні достоту, як в опереті. А може, це я такий голодний.

— Ти просто натомився, любий. Усе буде добре.

Екіпаж спинився біля готелю. Хтось вийшов узяти наші валізи.

— Мені й так добре, — сказав я. Ми йшли бруківкою до готелю.

— Я знаю, все буде добре. Ти просто натомився. І стільки не спав.

— А все ж таки ми тут.

— Так, ми справді тут.

Слідом за хлопцем, що ніс наші валізи, ми зайшли в готель.

КНИГА П’ЯТА

РОЗДІЛ XXXVIII