Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Пан сам висловив бажання поїхати в Монтре.

— Я що таке люж? — спитав я.

— Ви чуєте, він навіть не знає, що таке люж!

То був неабиякий здобуток для другого урядовця. Він аж засяяв з утіхи.

— Люж, — сказав перший урядовець, — це те саме, що й тобоган.

— Пробачте, але я не згоден, — похитав головою другий урядовець. — Я знов не можу з вами погодитись. Тобоган і люж — зовсім різні речі. Тобоган — це канадський винахід, його роблять з пласких рейок. А люж — звичайні собі санчата на гнутих полозках. Точність щось та важить.

— А чи не могли б ми кататись на тобогані? — спитав я.

— Авжеж, можна й на тобогані,—сказав перший урядовець. — Навіть дуже добре. У Монтре продаються прекрасні канадські тобогани. Брати Окси торгують тобоганами. Вони мають власний довіз.

Другий урядовець відвернувся.

— Щоб кататися на тобогані,— сказав він, — потрібна спеціальна доріжка. Ви не зможете кататися на тобогані по вулицях Монтре. Де ви надумали тут спинитись?

— Ще не знаємо, — відказав я. — Ми щойно приїхали з Бріссаго. Екіпаж стоїть на вулиці.

— Ви не прогадаєте, якщо поїдете в Монтре, — сказав перший урядовець. — Там чудовий клімат. І зовсім поруч місця, де можна займатися зимовим спортом.

— Якщо вас справді цікавить зимовий спорт, — сказав другий урядовець, — то їдьте в Енгадін чи в Мюррен. Я рішуче не можу погодитися з порадою, яку вам оце дають, — їхати задля зимового спорту в Монтре.

— У Лез-Авані, що трохи вище від Монтре, можна прекрасно займатися будь-яким зимовим спортом. — Поборник Монтре люто зиркнув на свого колегу.

— Панове, — сказав я, — на жаль, нам треба йти. Моя кузина дуже стомилася. Ми все-таки спробуємо поїхати в Монтре.

— Вітаю вас. — Перший урядовець потис мені руку.

— Думаю, ви ще пошкодуєте, що поїхали з Локарно, — сказав другий урядовець. — У кожному разі, в Монтре ви повинні зареєструватись у поліції.

— З поліцією ніяких ускладнень не виникне, — запевнив мене перший урядовець. — Ви побачите, які гостинні й привітні тамтешні люди.

— Щиро дякуємо вам обом, — сказав я. — Ваші поради для нас дуже цінні.

— До побачення, — сказала Кетрін. — Щиро дякуємо вам обом.