Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Не дуже-то й легко.

— Хай так, — сказав я, — але там були особливі умови, бо то, власне, вже не так гора, як фортеця. Австріяки укріплювали її протягом років.

Думка моя була така: з тактичного погляду в маневреній війні просто недоцільно займати оборону по гірських пасмах, бо їх надто легко обминути. Потрібна якнайбільша свобода маневру, а на горі не поманевруєш. Та й стріляти з вершини незручно: завжди будуть перельоти. А при обході з флангів найкращі сили залишаться на високих вершинах. Одне слово, не мав я віри до війни в горах. І не раз про все те міркував, сказав я. Ми захопили одну гору, вони захоплять другу, а як дійде до справжнього діла, всім доведеться злазити вниз.

— А що ж діяти, як маєш гірський кордон? — спитав він.

Я сказав, що цього питання ще не обміркував, і ми обидва засміялися.

— Але, — додав я, — за давніх часів австрійців завжди били в чотирикутнику під Вероною. Давали їм спуститися на рівнину і там їх били.

— Воно-то так, — сказав Джіно. — Але ж били французи. На чужій землі розв'язувати воєнні проблеми завжди легше.

— Авжеж, — погодився я, — на своїй землі не можна йти за чистою наукою.

— Росіяни пішли, щоб заманити в пастку Наполеона.

— Так, але ж у них величезна країна. А спробуйте в Італії відступати, щоб зловити в пастку Наполеона, то враз опинитесь у Бріндізі.

— Препогане місто, — сказав Джіно. — Ви там були?

— Тільки проїздом.

— Я патріот, — сказав Джіно, — але не можу я любити ні Бріндізі, ні Таранто.

— А Баїнзіццу любите? — спитав я.

— Це священна земля, — відказав він. — Та я волів би, щоб на ній краще родила картопля. Ви знаєте, коли ми прийшли сюди, то побачили картопляні поля, що їх насаджали австріяки.

— Тут справді скрутно з харчами?

— Щодо мене, то я ані разу не наївся досхочу. Але мені й попоїсти дай та дай. Голодувати, правда, не доводилось, одначе годують так собі. На передовій харч добрий, а от у другому ешелоні гірше. Десь щось негаразд. Харчів має бути вдосталь.

— Гендлярі сплавляють їх наліво.

— Еге ж. Передовим батальйонам дають усе, що можна, а тим, хто трохи далі, перепадає обмаль. Уже під’їли всю австріяцьку картоплю й каштани по гаях. Годувати треба б краще. Нам усім тут попоїсти тільки дай. Я певен, що харчів є вдосталь. Дуже погано, коли солдати недоїдають. Ви помічали, які думки це породжує?

— Еге ж, — відказав я. — Перемоги цим не здобудеш, а от поразки зазнати можна.