Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Їх побито, щойно почалася війна. Тоді, коли їх забрали від їхніх господ і запроторили на фронт. Тим-то селянин і мудрий, що зазнав поразки на самому початку. Дайте йому владу, то побачите, який він мудрий.

Священик не сказав нічого. Він думав.

— Я й сам тепер пригнічений, — сказав я. — Через те просто не думаю про всі ці речі. Не думаю, а проте, коли починаю говорити, вони спадають на думку самі собою.

— А я на щось сподівався.

— На поразку?

— Ні. На щось інше.

— Нічого іншого немає. За винятком перемоги. Та це може бути тільки на гірше.

— Я довго сподівався на перемогу.

— Я теж.

— А тепер не знаю.

— Щось буде: чи те, чи те.

— Я вже не вірю в перемогу.

— І я ні. Але не вірю і в поразку. Хоч це, може, буде й на краще.

— У що ж ви вірите?

— У сон, — сказав я.

Він підвівся.

— Пробачте, що я так засидівся. Але я дуже люблю розмовляти з вами.

— Я дуже радий, що ми знов поговорили. А про сон я сказав просто так, не мавши нічого на думці.

Ми встали й у темряві потиснули один одному руки.

— Я тепер ночую у триста сьомому, — сказав він.