Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Я не вірю, — сказав Джордж.

— Та і я не вірю, — сказав Нік.

Вони засміялися.

— Мабуть, ніколи вже не походити нам разом на лижах, Ніку, — мовив Джордж.

— Е ні, не можна так, — відказав Нік. — Тоді взагалі все ні до чого.

— Ну, то ще походимо, — сказав Джордж.

— Неодмінно походимо, — запевнив Нік.

— Добре б дати один одному слово, — сказав Джордж.

Нік підвівся. Він туго затягнув пояс штормівки і, перехилившись над Джорджем, узяв приставлені до стіни лижні палиці. Тоді з силою увігнав вістря палиці в підлогу.

— Нема сенсу давати слово, — сказав він.

Вони відчинили двері й вийшли. Було дуже холодно. Сніг укрився крижанистою корою. Дорога йшла нагору, в сосновий ліс.

Вони взяли свої лижі, що стояли прихилені до стіни готелю. Нік надяг рукавички. Джордж уже рушив дорогою вгору, несучи на плечі лижі. У них ще залишалася спільна дорога назад.

XIII

Я почув звуки барабанів, що долинули з вулиці, потім стало чути флейти й дудки, а потім усі вони з'явилися з-за рогу й усі танцювали. Вони заповнили всю вулицю. Маера перший побачив його, а тоді вже і я. Коли музика змовкла і всі зупинилися перевести дух, він присів навпочіпки серед вулиці разом з ними, а коли музика вдарила знову, підскочив і разом з усіма пішов витанцьовувати вулицею. Певна річ, був п'яний.

— Спустися по нього ти, — сказав Маера. — Мене він ненавидить.

Я зійшов униз, наздогнав їх, і, коли він знову присів навпочіпки, дожидаючи музики, я взяв його за плече і сказав:

— Ходімо, Луїсе. Бога ради, в тебе ж сьогодні пополудні бій.

Та він не слухав мене — тільки дослухався, коли знову заграє музика.

Я сказав:

— Не будь таким бісовим дурнем, Луїсе. Ходім до готелю.