Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Не знаю, містер Фінч, коли я зможу з вами розрахуватися.

— Хай це вас не турбує, Уолтер,— сказав Аттікус.

Я спитала Джема, що таке ущемлення, він пояснив: коли тобі прищикнуть хвоста — ото й буде ущемлення; тоді я запитала Аттікуса, чи зможе містер Канінгем коли-небудь нам заплатити.

— Грішми не зможе,— мовив Аттікус,— але до кінця року він розрахується. От побачиш.

І ми побачили. Якось уранці я і Джем знайшли на задвірку цілу гору хмизу. Згодом на ґанку з чорного ходу звідкись узявся мішок горіхів. На Різдво — кошик гостролисту. А коли весною ми знайшли у дворі мішок молодої ріпи, Аттікус сказав, що містер Канінгем заплатив більше, ніж треба.

— Чому він платить не так, як усі? — поцікавилась я.

— Бо він може розрахуватися тільки так. У нього немає грошей.

— А ми бідні, Аттікус?

Аттікус кивнув головою:

— Авжеж.

Джем зморщив ніс.

— Такі ж бідні, як і Канінгеми?

— Не зовсім. Канінгеми живуть не в місті, вони фермери, криза завдала їм особливо відчутного удару.

Аттікус пояснив, що серед міських жителів багато бідних через те, що фермери бідні. Мейкомб — фермерський округ, ось чому лікарям, дантистам, адвокатам тут важко заробити. Ущемлення прав — це тільки частина незгод, що випали на долю містера Канінгема. Ділянка землі, на яку він має право безроздільного користування, заставлена і перезаставлена, а мізерні гроші, які він у такий спосіб здобуває, ідуть на виплату процентів. Якби містер Канінгем умів мовчати, він міг би дістати роботу на державному підприємстві, тільки ж тоді йому ніколи було б обробляти свою землю, і вона стала б пустирем; ні, він воліє голодувати, але зберегти землю і голосувати за кого хоче. Містер Канінгем належить до породи непохитних, казав Аттікус. Оскільки у Канінгемів немає грошей, щоб заплатити юристу, вони платять чим можуть.

— А знаєте, доктор Рейнольдс працює так само,— сказав Аттікус.— Коли народжується дитина, він часом бере з батьків бушель картоплі. Міс Всевидько, приділіть мені трохи уваги, і я поясню вам, що таке ущемлення прав. Джем інколи дає досить вдалі визначення.

Коли б я могла так же просто пояснити все це міс Кароліні, то уникла б деяких прикрощів і врятувала б міс Кароліну від гіркого розчарування в майбутньому, але я не вміла пояснювати так дохідливо, як це робив Аттікус, а тому сказала:

— Міс Кароліно, ви даремно соромите його. В Уолтера немає грошей, щоб завтра повернути вам, а хмиз же вам не потрібен.

Міс Кароліна на якусь мить завмерла, потім схопила мене за комір і потягла до свого столу.

— Джін Луїзо, я досить натерпілася від тебе сьогодні,— сказала вона.— Ти кепсько починаєш, дорогенька. Дай-но свою руку.

Я думала, що вона плюне мені в долоню — в Мейкомбі тільки для цього і подають руку: це віками освячений звичай скріплювати неписану угоду. Не зовсім розуміючи, про яку угоду йдеться, я обернулась до класу і побачила звернені до мене збентежені обличчя. Міс Кароліна взяла зі столу лінійку і легенько вдарила мене разів п'ять чи шість по руці, а потім веліла стати в куток. Аж тепер усі зрозуміли, що міс Кароліна відлупцювала мене, і зайшлися сміхом.