Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Господаря воші цей переполох ніскілечки не стурбував. Він почухав голову, намацав непрохану гостю, затиснув між двома пальцями і витяг на білий світ.

Міс Кароліна з жахом стежила за цією процедурою. Коротун приніс у паперовому стаканчику води, і вона з вдячністю випила. Нарешті до неї повернувся голос.

— Як тебе звуть? — звернулася міс Кароліна до здорованя.

Той закліпав очима.

— Кого, мене?

Міс Кароліна кивнула головою.

— Барріс Юел.

Учителька подивилася в список.

— У мене тут записано Юел, а імені нема. Як пишеться твоє ім'я?

— Не знаю. Вдома мене звуть Барріс.

— Гаразд, Барріс,— сказала міс Кароліна.— Я думаю, ми увільнимо тебе сьогодні від занять. Іди додому і помий голову.

З шухляди столу вона дістала якусь товсту книжку, перегорнула і з хвилину читала.

— Надійний домашній засіб од... Барріс, іди додому і помий голову дьогтьовим милом. А потім протри гасом.

— Нащо, місус?

— Щоб вивести е-е... воші. Розумієш, Барріс, від тебе вони можуть перелізти на інших, ти ж не хочеш цього, правда?

Хлопець підвівся. Такого замазури я ще ніколи не бачила. Шия темно-сіра, шкіра на руках лущиться, під нігтями бруд. Обличчя — тільки очі промиті. Раніше його ніхто не помічав, можливо, через те, що ми з міс Кароліною цілий ранок розважали клас.

— Будь ласка, Барріс, і завтра, перед тим як іти до школи, помийся у ванні.

Хлопець зареготав.

— Думаєте, ви мене прогнали, місус? Я вже сам хотів іти — на цей рік з мене досить.

Міс Кароліна здивовано подивилася на нього.