Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Уолтер стояв нерухомо, кусаючи губи. Ми вже махнули на нього рукою і майже дійшли до подвір'я Редлі, коли почули:

— Гей, я з вами!

Уолтер наздогнав нас, і Джем почав з ним жваву розмову.

— Тут живе злий дух,— приязно сказав він, показуючи на будинок Редлі.— Чув про нього?

— Хто не чув,— відказав Уолтер.— Уперше пішовши до школи, я мало не вмер: наївся горіхів. Кажуть, він їх навмисне отруює і кидає через паркан.

З усього було видно, що тепер, коли ми йшли втрьох, Джем не боявся Страхолюда Редлі. Більше того, він почав вихвалятись.

— Одного разу я підійшов до самісінького будинку,— сказав він Уолтеру.

— Якщо вже хто раз підійшов до самісінького будинку, то йому нема чого тепер кожного разу бігти повз нього,— кинула я, дивлячись на хмарки в небі.

— А хто ж це бігає, міс Причепо?

— Хто ж, як не ти, коли близько нікого нема.

Коли ми підходили до нашого гайку, Уолтер уже забув, що він Канінгем. Джем побіг на кухню і попросив Келпурнію поставити ще одну тарілку: адже в домі гість. Аттікус привітався з Уолтером і завів розмову про врожай, ми з Джемом на цих речах не розумілися.

— Я ніяк не перейду в другий клас, містер Фінч, бо кожної весни повинен кидати навчання і допомагати батькові обкопувати бавовник; але тепер у нас підріс ще один і може працювати в полі.

— Ви купили його за бушель картоплі? — запитала я.

Аттікус подивився на мене і несхвально похитав головою.

Уолтер накладав собі в тарілку їжу і, немало дивуючи мене та Джема, розмовляв з Аттікусом як рівний. Аттікус щось говорив про фермерські справи, коли Уолтер перебив його і запитав, чи не знайдеться в домі трохи меляси. Аттікус гукнув Келпурнію, і вона принесла цілий глечик меляси. Келпурнія стояла, ждучи, поки Уолтер наллє собі меляси, а той щедро поливав овочі, м'ясо і налив би, певно, в склянку з молоком, якби я не спитала, що він робить.

Він так швидко поставив глечик на срібну підставку, що вона аж дзенькнула. Руки поклав на коліна, насупився й опустив голову.

Аттікус знову глянув на мене і похитав головою.

— Ти тільки подивися, він весь обід втопив у мелясі, — почала я.— Геть усе залив...

Саме в цей час Келпурнія гукнула мене на кухню.

Келпурнія лютувала. Сердячись, вона завжди починала розмовляти неправильно. Коли ж буває спокійна, то розмовляє не гірше за письменних людей у Мейкомбі. Аттікус навіть твердить, що Келпурнія найосвіченіша серед кольорових.