Спін

- Хіба? І як ви його називаєте?

Він прочистив горло.

- Вибірковою мембраною.

- Ох, ні. - Діана розсміялася. - Ні, це звучить жахливо. Її не сприймуть. І звучить, як гінекологічний термін.

- Нехай, але “бар’єр”, - це неправильно. Спін більше схожий на прикордонну смугу. І це не лінія, яку ви перетинаєте. Спін втягує об’єкти і прискорює їх час до зовнішнього у Всесвіті. Процес більше схожий на осмос, ніж, скажімо, на удар в огорожу. Отже, це швидше мембрана.

- Я вже забула, як розмовляти з тобою, Джейс. Це як бути трохи у нереальності.

- Тихіше, - Я сказав їм обом. - Слухайте.

Телебачення переключили на канал NASA, де ввічливим голосом у центрі управління польотами почали зворотній відлік. Тридцять секунд. На нашій платформі було дванадцять ракет, які стартують. Дванадцять одночасних запусків, акт, який будь-яке амбітне космічне агентство вважало би непрактичним і дуже небезпечним. Але ми жили в більш сміливі чи більш відчайдушні часи.

- Чому вони повинні летіти усі одночасно? - Запитала Діана.

- Тому що… - Джейсон почав говорити, але обірвав фразу, - почекай трошки. Пізніше.

Двадцять секунд. Десять. Джейс встав і оперся на перила балкону. Усі балкони готелю були заповнені. Пляж був усіяний натовпом. Тисячі об’єктивів та лінз розвернулися в одному напрямку. Пізніше кількість людей, які спостерігали з будинків і навколо мису оцінять майже у два мільйони осіб. За повідомленнями поліції, у той вечір відбулося більше ста пограбувань. Серед них два смертельних ножових поранення, п’ятнадцять замахів на життя, і одні передчасні пологи. (Дитина, дівчинка вагою чотири фунти, була народжена в пологовому будинку у Какао.)

П’ять секунд. Телевізор у номері готелю замовк. Якусь мить не було чути жодного звуку, лише фоновий шум і нерухома картинка на екрані.

Тоді над океаном спалахнуло багаття, далеко на горизонті.

Запуск жодної з цих ракет не вразив би місцевий натовп навіть у темряві, але з’явився не один стовп полум’я, а п’ять, сім, десять, дванадцять. Морські платформи для запуску коротко вималювалися на темному фоні як скелети хмарочосів, і одразу ж зникли у хмарах випарів океанської води. Дванадцять стовпів білого вогню, розділені милями, але для нас видимі поряд, ніби пазурі в небі, поступово набували кольору індиго і перетворювалися у крапки. Натовп на пляжі відреагував вітальними криками, які злилися зі звуком від’єднання твердопаливних прискорювачів, як ударів величезного молота з висоти, від якого стискалося серце, в екстазі і тривозі. Але це був не тільки спектакль, супроводжуваний оплесками. Майже напевно кожен з цих двох мільйонів чоловік бачив запуски ракет раніше, принаймні по телевізору, і, хоча цей спектакль був великим і голосним, що само по собі було чудово, головним були його наміри, його мотивація і ідея. Ми не просто переселяли земне життя на Марс, ми кидали виклик самому Спіну.

Ракети зникли. (На прямокутному екрані телевізора, коли я глянув крізь балконні двері, аналогічні ракети вгризалися в похмуре денне небо в Цзюцюані, Свободному, Байконурі, Сичані.) Яскраві вертикальні смуги стали косими і почали тьмяніти, ніби ніч зібралася з силами і кинулася на платформи зі сторони моря. Звук проглинувся піском і бетоном, передавшись перегрітою солоною водою. Я подумав, що буду відчувати сморід від цього феєрверку найближчими днями на березі разом з припливом, як приємно-жахливий сморід від римських свічок.

Тисячі камер повимикалися зі звуком вмираючих цвіркунів і замовкли.

Оплески і вітання тривали в тій чи іншій формі до світанку.

Ми пішли всередину і закрили штори від розчаровуючої темряви і відкрили шампанське. Передавали новини з-за кордону. Крім французької платформи, яка відклала запуск через дощ, кожен старт був успішним. Бактеріальна армада уже була на шляху до Марса.

- То чому вони повинні були стартувати всі одночасно? - Знову запитала Діана.

Джейсон подивився на неї довгим задумливим поглядом.