TextBook — Це я, Радуб. Мені набридло чекати. Я рискнув зайти. Хай мене вб’ють. Все одно, комусь я розпоров живіт. Тепер я хочу атакувати вас усіх. Чи йде хто за мною, чи ні, однаково. Скільки вас тут?
Радуб справді був сам.
Після бійні, яку вчинив Іманус на сходах, Говен, боячись якоїсь замаскованої міни, відкликав своїх людей і радився з Сімурденом.
Радуб, держачи шаблю в руці і стараючись роздивитися в цій темряві, яку ледве освітлював факел, повторив своє запитання:
— Я сам. Я сам-один. Скільки вас тут?
Не почувши відповіді, він рушив далі. Факел, перед тим як погаснути, яскраво спалахнув і освітив увесь зал.
Радуб побачив дзеркальце на стіні, підійшов до нього, поглянув на своє закривавлене обличчя й поранене вухо і сказав:
— Здорово розписали.
Потім він повернувся, здивовано бачачи порожній зал.
— Немає нікого! — скрикнув він. — Нікогісінько.
Він помітив повернутий камінь, отвір і сходи.
— А, розумію. Вони втекли. Заходьте, товариші, заходьте. Їх тут нема. Втекли. Намазали салом п’яти, дали драла. Ця клята стара башта має таємні проходи. Ось діра, крізь яку вони пролізли, каналії. Як тут покладеш край Піттові та Кобургові, коли тут такі штучки? Сам чорт прийшов їм на допомогу! Немає нікого!
Пролунав постріл з пістолета, куля зачепила його лікоть і вдарилася об мур.
— Але ні! Хтось є. Хто це послав мені такий ніжний привіт?
— Я, — відповів хрипкий голос.
Радуб придивився і побачив у півтемряві якусь постать. Це був Іманус.
— А! — крикнув Радуб. — Я маю одного. Інші втекли, але ти, голубчику, не втечеш.
— Ти так гадаєш? — відповів Іманус.
Радуб зробив один крок і спинився.
— Слухай, чоловіче, що лежиш на землі, хто ти такий?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дев'яносто третій рік» автора Віктор-Марі Гюго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ“ на сторінці 78. Приємного читання.