Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

— Я той, що лежить на землі і сміється з тих, які стоять.

— Що то в тебе в правій руці?

— Пістолет.

— А в лівій?

— Мої кишки.

— Я беру тебе в полон.

— Спробуй.

І Іманус, дихнувши останнім своїм подихом на сірчаний гніт, сконав.

Через кілька хвилин Говен та Сімурден і всі інші були в залі. Всі побачили отвір у стіні. Обшукали всі закутки. Обдивилися сходи: вони виводили в яр. Сумніву не було, обложені втекли через цей прохід. Підняли Імануса. Він був мертвий. Говен з ліхтарем у руці оглядав камінь, що відкрив прохід обложеним. Йому говорили колись про цей обертний камінь, але він теж вважав це за казку. Пильно розглядаючи камінь, він помітив щось написане олівцем. Присвітивши ліхтарем, він прочитав:

«До побачення, пане віконт.

Лантенак».

До нього підійшов Гешан. Погоня була, безумовно, марна, бо часу минуло чимало, за втікачів був увесь край, кущі, яр, зарості, жителі. Вони, безумовно, були вже досить далеко. Не було ніякого способу їх затримати. І весь Фужерський ліс являв собою суцільну схованку. Що робити? Все мало початися знову. Говен та Гешан ділилися своїм розчаруванням і своїми планами.

Сімурден, серйозний і замислений, слухав їх, не кажучи й слова.

— До речі, Гешан, — питав Говен, — а де драбина?

— Вона не прибула, командир.

— Але ж ви бачили віз, який охороняли жандарми.

Гешан відповів:

— На ній була не драбина.

— А що ж було на ній?

— Гільйотина, — сказав Сімурден.