— З Фужера.
— А куди?
— Не знаю. Кажуть, у якийсь замок в бік Паріньє.
— На Паріньє!
— Хай везуть куди хочуть, аби не до нас.
Цей великий віз із своїм вантажем, який був накритий неначе чорним саваном, п’ятеро коней, що бряжчали ланцюгами, мовчазні жандарми — все ще в передранковій сутіні справляло враження якогось кошмару.
Віз виїхав через майдан з села, яке було в улоговині між двома пагорками. Через чверть години селяни, що стояли мов скам’янілі, побачили, як похмурий похід з’явився на вершині другого пагорка, з західного боку. Важкі колеса гупали у вибоях, ланцюги бряжчали, шаблі виблискували. Сходило сонце. Дорога повернула вбік, і все зникло.
Цієї самої хвилини Жоржетта в залі бібліотеки прокинулася біля своїх ще сплячих братів і казала добридень своїм рожевим ніжкам.
II. СМЕРТЬ ГОВОРИТЬ
Мати бачила, як просунуло щось темне, але не зрозуміла і не старалася зрозуміти, що воно таке, маючи перед очима інше видіння — своїх дітей, загублених у темряві.
Вона теж вийшла з села незабаром після кортежу, який проїхав мимо, і пішла тою ж дорогою трохи позаду останніх верхівців. Раптом їй пригадалося слово «гільйотина». Що воно — «гільйотина»? — думала вона. Ця дикунка, Мішель Флешар, не знала, що це таке. Але інстинктом відчула щось недобре і затремтіла, сама не знаючи від чого. Їй здалося страшним іти слідом за дивним возом. Вона звернула з шляху ліворуч, між дерева. Це був Фужерський ліс.
Проблукавши якийсь час, вона побачила дзвіницю і дахи будинків. Це було село на узліссі, і вона попрямувала туди. Вона була голодна.
Це було одно з тих сіл, де республіканці мали свою варту.
Мішель вийшла на майдан біля мерії.
В цьому селі теж помітна була стривоженість. Схвильована юрба товпилася перед ганком мерії. На ганку стояв оточений солдатами чоловік із великим плакатом у руках. Праворуч від нього стояв барабанщик, ліворуч — розклеювач об’яв, що держав у руках горщик з клеєм та квач. Над ганком стояв на балконі мер села з трикольоровою перев’яззю поверх свого селянського одягу.
Чоловік з плакатом був громадський оповісник. На похідній перев’язі він носив дорожню торбу, а це було ознакою, що він мав ходити від села до села і щось оголошувати до відома всіх.
В ту хвилину, коли Мішель Флешар наблизилася, він розгорнув плакат і почав читати голосно:
«ФРАНЦУЗЬКА РЕСПУБЛІКА, ЄДИНА Й НЕПОДІЛЬНА…»
Барабан вибив дріб. Натовп захвилювався. Деякі зняли свої ковпаки, деякі глибше насунули свої капелюхи.
В цей час і в цьому краї майже з певністю можна було визначити політичні погляди по головному убору: роялісти носили капелюхи, а республіканці в’язані шапочки. Невиразний гомін ущух, і оповісник прочитав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дев'яносто третій рік» автора Віктор-Марі Гюго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ“ на сторінці 46. Приємного читання.