Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

Вони були засліплені, приголомшені, але вціліли. Не всі пригоди завойовників так добре кінчаються.

Як усі перемоги, і ця наробила багато шуму і зняла хмару пилюки.

Подолавши книгу, Рене-Жан зліз з стільця.

На мить запанували тиша й жах. Перемога часом лякає й переможців. Діти взялися за руки і, стоячи осторонь, дивилися на розтерзаний фоліант.

Але після недовгої задумливості Гро-Ален енергійно наблизився до нього і штовхнув ногою.

Це був кінець. Хіть до руйнування є в кожному. Рене-Жан теж штовхнув книгу ногою, Жоржетта теж, від чого сама сіла на підлогу. Вона скористувалася з цього, щоб кинутися на святого Варфоломія. Страху наче й не було. За нею слідом на книгу накинувся Рене-Жан та Гро-Ален. І ці троє хижих ангелів, рожеві, веселі й люті, напали на безборонного євангеліста і заходилися нещадно рвати гравюри, шматувати сторінки, висмикувати закладки, дерти оправу, витягати позолочені цвяхи з срібних її наріжників, ламати пергамент, нівечити священний текст, працюючи руками, нігтями й зубами.

Вони знищили Вірменію, Іудею, Беневент, де покояться мощі святого Нафанаїла, про якого гадають, що він і є святий Варфоломій, папу Геласія, що оголосив євангеліє Нафанаїла-Варфоломія апокрифічним, всі портрети, всі карти, геть усе. Знищення старої книги так їх захопило, що вони навіть не помітили мишки, яка пробігла по підлозі.

Пошматувати історію, легенду, науку, чудеса, правдиві чи вигадані, церковну латинь, марновірства, фанатизм, таємниці, порвати зверху донизу всю релігію, — це робота для трьох велетнів, а також для трьох дітей. Багато часу пішло на це, але вони довели справу до кінця. Нічого не лишилося від святого Варфоломія.

Коли все закінчилося, коли була видерта остання сторінка, коли від книги лишилися тільки уривки тексту та гравюр у кістяку оправи, Рене-Жан устав, поглянув на всіяну розкиданими клаптиками підлогу і заляскав у долоні.

Гро-Ален теж заляскав у долоні.

Жоржетта взяла з підлоги один з аркушиків, підлізла до вікна, підвелася на ноги, сперлася на підвіконня, що доходило їй до підборіддя і заходилася роздирати аркушик на дрібні клаптики, пускаючи їх у вікно.

Побачивши це, Рене-Жан та Гро-Ален стали робити те ж. Вони підіймали й рвали аркуші доти, доки мало не вся старовинна книга, пошматована маленькими немилосердними пальчиками, розлетілась по вітру. Жоржетта, дивлячись задумливо на рій маленьких біленьких клаптиків, що тріпотіли в повітрі, сказала:

— Метеики.

І страта закінчилася розвіянням праху в блакиті.

VII

Так був удруге скараний смертю святий Варфоломій, що вперше нібито був замучений у 49-му році після «народження Христового».

Тимчасом надходив вечір. Спека ще збільшилась, все вабило до відпочинку, і очі в Жоржетти затуманились. Рене-Жан підійшов до свого ліжечка, витяг з нього мішок соломи, що правив йому за матрац, приволік його до вікна, вмостився на ньому і сказав:

— Давайте спати.

Гро-Ален поклав свою голову на Рене-Жана, Жоржетта — на Гро-Алена, і троє злочинців заснули.

Крізь розчинене вікно проходили теплі вечірні подуви. Вони приносили пахощі диких квітів, що долинали із ярів і горбів. Навколо було тихо й лагідно. Все променіло, все умиротворялося, все оповите було любов’ю. Сонце посилало всьому свою ласку — світло. Щось материнське було в безконечності.