Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

Влетіла з великим шумом, гула голосно і немов казала: «От і я! Оце побувала у троянд, а тепер прилетіла відвідати дітей. Що тут діється?»

Бджола — це господиня: вона співає, а іноді й бурчить.

Як тільки бджола влетіла, троє малюків не відводили від неї очей. Бджола облетіла всю бібліотеку, заглянула в усі закутки, літаючи з таким виглядом, наче була дома, в своєму власному вулику. Відвідала, крилата й співуча, всі шафи, заглядаючи крізь скло на заголовки книг, немов уміла читати. Закінчивши свій огляд, полетіла.

— Пішла до себе додому, — сказав Рене-Жан.

— Це теж звірятко, — сказав Гро-Ален.

— Ні, — заперечив Рене-Жан, — це муха.

— Муха, — повторила Жоржетта.

Гро-Ален, що знайшов на підлозі шворку з вузлом на кінці, узяв її за другий кінець між пальці і став крутити круг себе, з глибокою увагою дивлячись на її рух.

Жоржетта, що знову перетворилася на чотириногу істоту, пустившись далі в звивисту подорож, натрапила на підлозі на старе крісло із поїденою міллю оббивкою, крізь дірки в якій стирчав кінський волос. Вона спинилася біля крісла, розширюючи дірки і зосереджено витягаючи з них волос.

Раптом вона підняла палець, що означало: «Слухайте».

Обидва хлопці повернули голови.

Знадвору почувся неясний і далекий гуркіт. Мабуть, нападаючий табір провадив якісь стратегічні переміщення в лісі: іржали коні, били барабани, стукали колесами зарядні ящики, бряжчали ланцюги, перегукувалися військові ріжки, — ця суміш воєнних звуків зливалася в якусь гармонію. Діти слухали, як зачаровані.

— Це бозя гримить, — сказав Рене-Жан.

ІV

Шум ущух.

Рене-Жан лишився задумливим.

Як складаються думки в цих маленьких головах? Які таємничі рухи стаються в їхній такій невиразній, ще й короткій пам’яті? Може, в мозку цієї любої замисленої голівки сплив спогад про якийсь незвичайний, подібний до теперішнього шум у той час, коли лежав він у ліжку і бачив над собою чиюсь ніжну усмішку, якої він не бачить більше. Рене-Жан прошепотів:

— Мама.

— Мама, — сказав Гро-Ален.

— Мма, — сказала Жоржетта.