Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

Погляд Сімурдена став суворим.

— Говен, знай, що треба провадити нещадну війну проти жінки, коли вона зветься Марія-Антуанетта, проти старика, коли він зветься папа Пій VI, проти дитини, коли вона зветься Людовік Капет.

— Я ж не політик, учителю.

— Дивись, щоб ти не став небезпечною людиною. Чому при наступі на Коссе, коли бунтівник Жан Третон, притиснутий і оточений нашим військом, сам-один кинувся з шаблею в руці на нашу колону, ти крикнув: «Розступіться. Пропустіть його!»?

— Бо не годиться тисячі вбивати одного.

— Чому при Кайльєтрі д’Астільє, коли ти побачив, що солдати хочуть убити вандейця Жозефа Безьє, що був поранений і повз по землі, ти крикнув: «Ідіть уперед! Це моя справа!» — і вистрілив з пістолета в повітря?

— Бо лежачого не б’ють.

— І ти помилився. Обидва сьогодні ватажки банд. Жозеф Безьє — «Вус», а Жан Третон — «Срібна Нога». Рятуючи цих двох, ти дав республіці двох ворогів.

— Звичайно, я хотів здобути їй друзів, а не ворогів.

— Чому після перемоги при Ландеані ти не звелів розстріляти триста взятих у полон селян?

— Бо полонених республіканців Боншан пощадив, і я хотів, щоб знали, що й республіка пощадила полонених роялістів.

— То, значить, взявши в полон Лантенака, ти помилуєш його?

— Ні.

— Чому? Помилував же ти триста селян?

— Селяни — темні люди. А Лантенак знає, що робить.

— Але ж Лантенак твій родич.

— Франція мені рідніша.

— Лантенак старий.

— Лантенак чужинець. Лантенак не має віку. Лантенак кличе англійців, ладен віддати їм Францію. Лантенак — ворог батьківщини. Поєдинок між ним і мною може закінчитися або його смертю, або моєю.

— Говен, запам’ятай ці свої слова.