Розділ «ЧАСТИНІ ТРЕТЯ У ВАНДЕЇ»

— Це далеко?

— Не близько.

— У який бік?

— У бік Фужера.

— Як туди пройти?

— Ви біля Вантарта, — сказав селянин. — Лишіть Ерне ліворуч, а Коксель праворуч, ідіть через Лоршан і вийдете на Леру.

І селянин показав рукою па захід.

— Увесь час у той бік, де заходить сонце.

Не встиг селянин опустити руку, як вона вже пішла. Селянин крикнув їй услід:

— Але будьте обережні. Там іде бій.

Вона не обернулась, щоб відповісти йому, і простувала вперед.

IX. ПРОВІНЦІАЛЬНА БАСТІЛІЯ

1. Тург

Ще років із сорок тому, коли якийсь мандрівник входив у Фужерський ліс з боку Леньєле, а виходив з боку Паріньє, то на узліссі цієї глибокої гущавини його вражало зловісне видовище: перед ним раптом виростав Тург.

Не живий Тург, а Тург мертвий: напіврозвалений, із зяючими провалами та пробоїнами у стінах. Руїни будівлі — все одно що привид людини. Важко уявити похмуріше видіння, як Тург. Перед очима виникала висока кругла башта, що самотньо стояла край лісу, немов замишляючи злочинство. Ця башта на стрімкій скелі мала вигляд майже римської, така вона була правильна й міцна і так у цьому громадищі ідея могутності зливалася з ідеєю падіння. Та вона й була все одно що римська, бо була романська. Її почали будувати в дев’ятому столітті, а закінчили в дванадцятому, після третього хрестового походу. Форма віконних просвітів свідчила про її вік. Підійшовши ближче і вибравшись по схилу, прохожий натрапляв на пролом у стіні. Коли він зважувався пройти крізь цей пролом усередину, то опинявся немов у кам’яній трубі, поставленій на землю широким кінцем. Від гори до низу жодної перетинки. Ні даху, ні стелі, ні підлоги, тільки уламки склепінь та печей, тільки амбразури та бійниці, гранітні кронштейни та кілька поперечних балок, що позначали колишній поділ на поверхи. На балконах пташиний послід. Стіни колосальної товщини — п’ятнадцять футів у основі і дванадцять угорі. Подекуди розколини й діри, що були колись дверима, крізь які видно рештки темних сходів, пороблених у товстій стіні. Прохожий, що потрапляв сюди ввечері, чув крики сичів, сов, нічних чапель та писк кажанів і бачив під ногами колючий терен, каміння, різних плазунів, а над його головою, крізь чорний круг угорі башти, що здавався пащею величезного колодязя, світили зорі.

У місцевому переказі говорилося, що в верхніх поверхах цієї башти були потайні двері, такі, як у гробницях іудейських царів, тобто з одного великого каменя, що повертався навколо осі, відкриваючи і закриваючи прохід. Цю архітектурну моду учасники хрестових походів принесли з Сходу разом із стрілчастими склепіннями. Коли такі двері зачинені, то їх неможливо знайти, так вони зливаються з рештою каменів муру. Такі двері ще й тепер можна побачити в таємничих селищах Анті-Лівана[119], які вціліли від землетрусу, що за царювання Тіберія зруйнував дванадцять міст.

2. Пролом

Пролом, кріз який можна було пройти всередину башти, виник від вибуху міни. На думку знавців цієї справи, міна, що зробила такий пролом, була підкладена дуже вміло. Розміри порохової камери цілком відповідали міцності стіни, яку треба було зруйнувати. В цій камері містилося, мабуть, щонайменше два центнери пороху. До неї вів звивистий канал, практичніший за прямий. Вибух відкрив запальну трубку, що була діаметром з куряче яйце. Цей вибух зробив у мурі глибокий пролом, крізь який могли увійти в башту нападаючі. Башта, очевидно, витримувала в різні часи чимало нападів, бо вся була покопирсана різноманітними ядрами, і ці ядра були різних епох. Кожного типу снаряд лишає відмінний слід, і на мурах башти лишилися шрами і від кам’яних ядер XIV століття, і від чавунних XVIII століття.

Крізь пролом можна було пройти в ту частину башти, де був найнижчий її поверх. Прямо напроти пролому в мурі башти були дверці, що вели до вирубаного в скелі склепу, який простягався далі в фундаменті башти під залом нижнього поверху.

Цей склеп, завалений на три чверті, був 1835 року розчищений — про це подбав Огюст Ле Прево, антиквар з Берне.