Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Уривками вивідав усе, що мав знати, й склав докупи, наче мозаїку:

— Ваш чоловік знає?…

— Поки ні… Він ще не повернувся… з дороги.

Отже, мова йшла про життя доктора Савіолі. Харусек правильно здогадався. Саме тому, що більше не йшлося про її життя, а про життя Савіолі, вона тут. Вона не має наміру й далі приховувати свою таємницю, збагнув я.

Васертрум ще раз побував у Савіолі. Погрозами й силою таки дістався його ложа.

А далі? Далі! Що він хотів від нього?

Що хотів? Про щось вона сама здогадалася, про щось довідалася: він хотів, щоб… щоб доктор Савіолі… наклав на себе руки.

Вона знала тепер причину нестямної ненависті Васертрума: колись доктор Савіолі загнав у могилу його сина, окуліста Вассорі.

Мене мов блискавкою осяяло: бігти вниз, усе розповісти лахмітникові… що то Харусек скерував удар… потайки… а не Савіолі, доктор був лише знаряддям у його руках…

«Зрада! Зрада! — стугоніло в моєму мозку. — То ти хочеш спрямувати жагу помсти цього негідника на бідолашного сухотного Харусека?» — сумніви до крові роздирали мене навпіл.

І раптом спокійна, холодна, мов лід, думка підказала рішенець: «Дурню! Зброя ж у твоїх руках! Досить лише взяти зі столу терпуг, збігти вниз і всадити його лахмітникові в горлянку, так щоб гостряк проткнув потилицю…»

З мого серця рвався вдячний крик до Бога…

Я випитував далі:

— А доктор Савіолі?

Він, безумовно, накладе на себе руки, якщо вона його не порятує. Доглядальниці не відходять від нього ні на крок, присипляють його морфієм, та ану ж він раптом прокинеться… можливо навіть цієї миті… і… і… ні, ні, їй треба квапитися, не можна гаяти ані секунди. Вона напише своєму чоловікові, в усьому зізнається… хай забирає дитину, лиш би жив Савіолі. Цим вона виб’є з рук Васертрума єдину зброю, яку той має і якою погрожує…

Вона випередить його, сама відкриє таємницю.

— Ви цього не зробите, Ангеліно! — вигукнув я, думаючи лише про терпуг; мені перехопило голос від тріумфальної радості — усвідомлення своєї могутності.

Ангеліна поривалася іти. Я її не відпускав.

— Лише одне іще! Подумайте, невже Ваш чоловік отак відразу повірить лахмітникові на слово?

— Але ж Васертрум має докази, скоріш за все мої листи, можливо, мій портрет — усе, що лежало в письмовому столі в ательє, тут, по сусідству.