Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Камінь слизький.

Слизький, як кусень

сала…

Епілог

— …як кусень сала!

То камінь, схожий на кусень сала.

Слова ще дзвенять мені в вухах. Я підводжуся, мушу визначити, де я.

Лежу на ліжку, мешкаю в готелі.

І звуть мене зовсім не Пернат.

Невже це все мені лише наснилося?

Ні! Таких снів не буває!

Я дивлюся на годинника: я спав заледве годину. Пів на третю…

Онде висить чужий капелюх, якого я сьогодні помилково прихопив замість свого в соборі на Градчині, коли слухав відправу.

Може, на ньому є ім’я?

Я беру до рук капелюха, читаю золоті літери на білій шовковій підкладці — чуже й водночас таке знайоме ім’я:

Від цієї миті немає мені спокою, я квапливо одягаюся й збігаю униз східцями.

— Портьє! Відчиніть! Я вийду на годинку пройтися!

— Даруйте, куди?

— До єврейського кварталу. Півняча вулиця. Чи взагалі існує така вулиця?

— Є, є… — портьє шкодливо усміхнувся. — Але єврейський квартал уже не той, що колись. Повністю перебудований..