Розділ «Алан Маршалл Я вмію стрибати через калюжі»

— Ти багато яєць принесла? — спитав я. — У нас тут є один бідняк, йому ніхто нічого не приносить. А коли він дивиться на стілець, то стілець рухається.

Перехопивши мій погляд, мати подивилася на п’яницю й відповіла:

— Так, я принесла багато яєць.

Потім вона попорпалася в сумці й сказала:

— Я тобі ще щось принесла.

І вона вийняла коробку, перев’язану шпагатом.

— Що це? — схвильовано прошепотів я. — Покажи-но. Я сам розгорну. Давай сюди.

— А де твоє «будь ласка?» — спитала мати, не віддаючи коробку.

— Будь ласка, — сказав я, тягнучи до неї руку.

— Це від місіс Каррудерс, — сказала мати. — Ми не розгортали пакунка — і всім страшенно кортить дізнатися, що в ньому.

— Вона сама його принесла? — спитав я, кладучи коробку на коліна. — Невже зайшла до нас додому?

— Ні. Вона під’їхала до воріт, дала пакунок Мері й сказала, що це для її маленького хворого братуся.

Я смикнув шпагат, намагаючись розірвати його. Так само, як батько, я кривився, коли докладав до чогось фізичних зусиль.

Він кривився, навіть коли відкривав складаний ножик. («Це в мене від матері», — пояснював він.)

— Господи, ну й гримаси в тебе! — сказала мати. — Давай я сама розріжу. У тебе в тумбочці є ножик?

— Візьміть мій, — сказав Енгус, який прислухався до нашої розмови. — Висуньте шухляду й побачите його.

Мати знайшла ножа й розрізала шпагат. Хвилюючись, я розгорнув папір, на якому стояв солідний напис «Містерові Алану Маршаллу», й побачив пласку скриньку, на ляді якої були намальовані вітряки, тачки й фургони, зроблені з дірчастих металевих штабок. Я підняв ляду й побачив металеві штабки, а поряд, у менших відділеннях, гвинтики, коліщатка, викрутки й гайкові ключі. Мені не вірилося, що все це — моє.

Подарунок мені дуже сподобався, але те, що надіслала його сама місіс Каррудерс, здавалося просто неймовірним.

Майже все в Тураллі було пов’язане з ім’ям місіс Каррудерс. Вона спорудила в селищі пресвітеріанську церкву, недільну школу, добудувала флігель до будинку пастора. Гроші на щорічні шкільні премії давала вона. Всі фермери були її боржниками. Вона була головою «Спілки надії», «Біблійного товариства», «Ліги австралійських жінок». Їй належали гора Туралла, озеро Туралла й найкращі ділянки землі понад річкою Тураллою.

В церкві ні в кого не було такої м’якенької лави, як у неї, й такого, як у неї, молитовника в сап’яновій палітурці.