Та коли я підріс настільки, що міг уже потайки забиратися в парк, там ще видно було стежку, протоптану оленем попід огорожею обори.
Ось чому, а ще тому, що всі в Тураллі, за винятком мого батька, побоювалися місіс Каррудерс, — я з таким захватом дивився на ту скриньку. В моїх очах цей подарунок мав ні з чим не зрівнянну цінність не сам по собі (мене б не менше потішила коробка з-під свічок на коліщатках), а як свідчення того, що місіс Каррудерс знає про моє існування і вважає мене особою, гідною не тільки її уваги, а навіть більше — подарунка.
Ніхто в Тураллі, крім мене, не одержував подарунків од місіс Каррудерс. А в неї ж був кабріолет на гумових шинах, і пара сірих рисаків, і павичі, й мільйони фунтів стерлінгів.
— Мамо, — сказав я, дивлячись на матір і все ще міцно притискаючи до грудей скриньку, — коли місіс Каррудерс віддавала Мері подарунок, Мері її торкнулася?
6
Наступного ранку мені не дали снідати, але я не дуже хотів їсти. Я був збуджений, час від часу тривога і страх охоплювали мене, й тоді мені хотілося, щоб поряд була мати.
О пів на одинадцяту нянечка Конрад підкотила до мого ліжка візок, схожий на вузький стіл на колесах, і сказала:
— Сідай, зараз ми з тобою покатаємося.
Вона відкинула ковдру.
— Я сяду сам, — сказав я.
— Ні, я підніму тебе, — відказала вона. — Хіба ти не хочеш, щоб я тебе обняла?
Я нишком озирнувся на Енгуса й на Міка — побачити, чи вони почули ці слова.
— Давай-давай, — гукнув Мік. — Кращого баранчика-вожака в світі не знайти. Погоджуйся.
Вона підняла мене і, тримаючи на руках, зазирнула мені в очі й усміхнулася.
— Правда ж, я не баранчик-вожак?
— Ні, — відповів я, не знаючи, що так називають на бойні барана-зрадника, привченого водити за собою овець у повітки, де їх ріжуть.
Вона поклала мене на холодний плаский верх візка, прикрила ковдрою й весело сказала:
— Поїхали!
— Держи хвоста бубликом! — підбадьорив мене Енгус. — Тебе ненадовго забирають, не сумуй.
— Авжеж, прокинешся у своїй власній теплій постільці, — підтакнула нянечка Конрад.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я вмію стрибати через калюжі» автора Алан Маршалл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Алан Маршалл Я вмію стрибати через калюжі“ на сторінці 30. Приємного читання.