— Але ж вона була жива? — уточнив я.
— І кусалася. Станом на полудень учорашнього дня. Потім ми поховали Дідру на нашому маленькому кладовищі, і я, задерши хвоста, помчав до Лондона, щоб відшукати пані Королик і попередити вас усіх. Один з голубів пані Королик привів мене до її сховку, і я, звісно, зрадів, що ви прибули туди раніше за мене. Але витвори теж, на жаль. Їхній наступ уже розпочався, і я змушений був безпорадно споглядати, як вони вдерлися в будівлю, і… Що ж, решту ви знаєте. Я рушив слідом, коли вас повели до підземки. А коли стався той вибух, я уздрів нагоду вам допомогти і нею скористався.
— Спасибі тобі за це. — Я щойно збагнув, що ми досі ніяк не подякували йому за наш порятунок. — Якби ти не витяг нас звідти саме тієї миті…
— Так, але… не варто загострювати увагу на гіпотетичних неприємностях. Проте я сподівався, що у відповідь на мою галантність ви будете асистувати мені в порятунку пані Королик від витворів. Хоч як неймовірно це звучить. Бачте, вона для мене — все.
Вирвати з лап витворів він хотів пані Королик, а не нас. Але врятувати нас видалося йому реалістичнішим завданням, бо ми були далі від поїзда. Він поспіхом прийняв рішення і вхопив те, до чого зміг дотягтися.
— Авжеж, ми допоможемо, — підтвердив я. — Хіба не це ми зараз робимо?
— Так, так, — погодився Едисон. — Але ви мусите розуміти, що, як імбрина, пані Королик становить для витворів значно більшу цінність, ніж дивні діти, а отже, звільнити її може бути набагато важче. Мене от що турбує. Якщо якимось дивом нам пощастить урятувати ваших друзів…
— Ану стривай, секундочку, — грубо перебив я. — Хто сказав, що вона більш…
— Ні, це правда, — не дала мені договорити Емма. — Її триматимуть під великим замком, тут нема питань. Але ми її не покинемо. Ми більше нікого й ніколи не покинемо. Даємо тобі обіцянку дивних.
Здавалося, пса ця відповідь цілком задовольнила.
— Дякую, — сказав Едисон. І тут же нашорошив вуха. Він застрибнув на сидіння, щоб виглянути у вікно, бо ми вже під’їжджали до наступної станції. — Сховайтеся, — наказав він, притискаючись до лавки. — Поблизу є вороги.
* * *Витвори нас чекали. Краєм ока я помітив, що на платформі, серед пасажирів підземки, стоять двоє у поліцейській формі. Поки поїзд в’їжджав на станцію, вони вдивлялися в кожний вагон, сканували його очима. Ми поприсідали нижче рівня вікон, сподіваючись, що вони нас не помітять. Але я знав, що не пощастить. Той, що був з рацією, напевно, передав інформацію своїм напарникам; вони точно знали, що ми їдемо в цьому поїзді. І тепер необхідно було лише обшукати його.
Потяг зупинився, і у вагони почали заходити люди, хоча наш вони чомусь обминали. Я ризикнув виглянути у відчинені двері й побачив трохи далі на платформі одного з витворів. Він швидко крокував у наш бік і пожирав очима кожен вагон.
— Один іде сюди, — пробурмотів я. — Еммо, як там твій вогонь?
— От-от погасне, — відповіла вона.
Витвір невпинно наближався. Чотири вагони. Три.
— Тоді готуйся бігти.
Лишалося два вагони. Аж раптом м’який голос робота: «Обережно, двері зачиняються».
— Затримайте поїзд! — заволав витвір. Але двері вже зачинялися.
Він притьмом засунув у отвір між ними руку. Двері знову відскочили. Він зайшов у вагон — сусідній із нашим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Бібліотека душ » автора Ренсом Ріґґз на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ перший“ на сторінці 11. Приємного читання.