Розділ «Частина 6»

Десь за годину Лізель спробувала у дечому зізнатися.

— Ми не знали, що будемо робити, якби ти раптом помер, Максе. Ми…

Він не забарився з відповіддю.

— Маєш на увазі, як позбутися мене?

— Вибач.

— Немає за що вибачатися. — Він не образився. — Ви мали на це право. — Макс кволо бавився здутим м’ячем. — Ви мали право так думати. У вашому випадку мертвий єврей такий же небезпечний, як і живий. А може навіть небезпечніший.

— А ще мені снився сон. — Дівчинка описала його у подробицях, стискаючи в долоні солдатика. Вона вже хотіла знову вибачатися, коли Макс перебив її.

— Лізель. — Він примусив її глянути на себе. — Більше ніколи не вибачайся переді мною. Це я маю перед тобою вибачатися. — Він глянув на всі її подарунки. — Подивись. Скільки подарунків. — Він взяв ґудзика. — А ще Роза казала, що ти двічі, а іноді тричі на день читала мені. — Макс перевів погляд на штори, так, ніби міг дивитися крізь них. Сів трохи вище і затамував з десяток безмовних речень. На його обличчя насунулась тривога і він теж у дечому зізнався дівчинці. — Лізель. — Макс трішки схилився вправо. — Я боюся, — промовив він, — боюся знову заснути.

Вона рішуче заявила:

— Тоді я тобі почитаю. І дам тобі ляпаса, якщо почнеш куняти. Згорну книжку і буду трясти тебе, доки не прокинешся.

Того дня, а потім і вночі, Лізель читала Максові. Він сидів на ліжку, вбирав її слова, і не спав, десь до десятої вечора. Коли Лізель зробила маленьку перерву і відірвалася від «Носія снів» , вона помітила, що Макс спить. Боязко вона тицьнула в нього книжкою. Він прокинувся.

Макс засинав іще три рази. Двічі вона його будила.

У ліжку Лізель він провів ще чотири дні, тоді повернувся на своє місце біля каміну, а потім, в середині квітня — до підвалу. Він видужав, позбувся бороди, до нього повернулися уламки попередньої ваги.

У той час внутрішній світ Лізель видихнув з величезним полегшенням. А зовнішній світ почав хитатися. Наприкінці березня бомби впали на містечко під назвою Любек. Наступним у черзі був Кельн, а дуже скоро бомби долетять і до інших німецьких міст, не оминуть вони і Мюнхен.

Так, начальник стояв у мене за плечима.

— Виконуй, виконуй.

Бомби наближалися, а за ними йшов я.

Щоденник смерті: Кельн

Останні години 30 травня.

Певен, що Лізель Мемінґер міцно спала, коли тисяча бомбардувальників наближалася до Кьольна. Мені ж дісталися п’ятсот його мешканців, може трохи більше. Ще п’ять тисяч металися серед примарних шматків бетону, намагаючись розібрати, де вони і якому будинку належать ті чи інші уламки.