Розділ «Частина 6»

— Дурна корова, — пробурмотіла собі під ніс.

Діти знову засміялися. Пані Олендріх до них не приєдналась.

— Що ти сказала?

Лізель було так радісно, що вона почувалася невразливою.

— Я сказала, — з осяйною усмішкою відповіла дівчинка, — дурна корова, — і тієї ж миті рука вчительки ляснула її по щоці.

— Не смій так говорити про свою маму, — сказала пані Олендріх, але на Лізель це ніяк не подіяло. Вона стояла, намагаючись стримати усмішку. Та що їй та Watschen , вона з легкість витримає будь-яку з них. — Повертайся на своє місце.

— Так, пані Олендріх.

Руді, який сидів поряд, насмілився заговорити.

- Ісус, Марія і Йосип, — прошепотів він, — в тебе на щоці відбилася її рука. Велика червона рука. Усі п’ять пальців!

— Ну й нехай, — відповіла Лізель, тому що Макс був живий.

Того дня, коли вона зайшла до кімнати, Макс сидів на ліжку, а здутий м’яч лежав у нього на колінах. Його борода шалено свербіла, і він докладав чимало зусиль, щоб його трясовинні очі залишалися розплющеними. Поряд з подарунками стояла порожня миска з-під супу.

Вони не віталися.

Швидше, зіткнулися краями.

Двері прочинилися, до кімнати увійшла дівчинка, вона стояла і дивилася на порожню миску.

— Мама силоміць залила його тобі в горло?

Він кивнув, задоволений і втомлений.

— А знаєш, суп був смачний.

— Мамин суп? Справді?

Йому не вдалося усміхнутися.

— Дякую за подарунки. — Більше нагадувало легенький ривок кутиком рота. — Дякую за хмару. Твій тато детальніше розповів мені про неї.