Розділ «Частина 6»

Люб’язний партієць побачив, що сталося, і діловито подріботів до них.

— Що тут трапилось? — запитав він.

— Та вона навіжена. — Клаус вказав на Лізель, і чоловік допоміг їй піднятися. Його тютюновий подих кинув їй в обличчя закіптявілу жменю піску.

— Мабуть, сьогодні вже не зможеш грати, мала, — сказав він. — Де ти живеш?

— Зі мною все добре, — відповіла Лізель, — чесно. Я сама можу дійти. — Тільки відчепись від мене. Відчепись!

Ось тоді і вступився Руді, вічний заступник.

— Я відведу тебе додому, — сказав він. І чого б йому для різноманітності не запхати носа у свої власні справи?

— Усе добре, — запевнила дівчинка. — Грай собі далі. Я сама дійду.

— Ні, ні. — Він не хотів нічого слухати. От упертюх! — Та це дві хвилини.

Їй знову довелося думати, і в неї знову з’явилася ідея. Руді взявся її підводити, а вона умудрилася знову впасти, цього разу на спину.

— Тата, — промовила Лізель. Вона помітила, що небо було насиченого синього кольору. І жодного натяку на хмаринки. — Руді, можеш покликати мого тата?

— Будь тут. — Глянув праворуч і вигукнув: — Томмі, наглянь за нею. Не дозволяй їй рухатися.

Томмі кинувся виконувати.

— Я нагляну за нею, Руді. — Він стояв над нею, посмикувався і намагався стримати усмішку, а Лізель спостерігала за партійцем.

За хвилину над нею спокійно схилився Ганс Губерманн.

— Тату.

На його губах заграла розчарована посмішка.

— Мені завжди було цікаво, коли це станеться.

Тато підняв її і повів додому. Гра продовжилась, а нацистів відділяли від Губерманнів лише кілька будинків. В одному їм не відчинили. Руді знову вигукнув:

— Пане Губерманн, вам допомогти?