TextBook — Де ти був, малий негіднику?
— Вибач, мамо. Я пішов гуляти й загубив стежку.
— Голову ти загубив, а не стежку!..
...Минули роки, але щоразу, коли головний інспектор Франсіско Хав’єр Фумеро засовував револьвер до рота в’язневі й натискав на гачок, у пам’яті його поставав день, коли голова його матері луснула, наче стиглий кавун. Це сталося в Лас-Планас, на задньому подвір’ї бару; Хав’єр не відчув нічого, крім мертвотної нудьги. Жандарми, яких викликав адміністратор бару — саме він і почув постріл, — знайшли хлопця, який сидів на валуні й тримав на колінах дробовик. Цівка ще димувала.
Хлопець байдужно дивився на обезголовлене, вкрите щойно налетілою комашнею тіло Марії Крапонції, так званої Івонни. Коли побачив жандармів, що наближалися до нього, просто знизав плечима. Його обличчя було забризкане цятками крові, які скидалися на плями від вітряної віспи.
Ідучи на звук ридань, жандарми невдовзі знайшли Рамона Пів-яйця, який припав обличчям до дерева метрах у тридцяти звідти, в підліску. Він тремтів, як дитина, й не міг говорити.
Після ретельних роздумів жандармський лейтенант написав у своєму рапорті, що ця подія, радше за все, — нещасний випадок, хоча він не зовсім певен цього.
Коли хлопця спитали, чим йому можна допомогти, Франсіско Хав’єр у свою чергу поцікавився, чи може він залишити цю стару рушницю в себе, бо хоче стати солдатом...
— З вами все гаразд, пане Ромеро де Торрес?
Випадкова поява Фумеро у розповіді отця Фернандо Рамоса здивувала мене, не кажучи вже про Ферміна. Він був білий, немов простирадло, руки його тремтіли.
— Несподіваний перепад тиску, — озвався Фермін ледь чутно. — Цей каталонський клімат, хай йому грець, недобре впливає на нас, мешканців півдня.
— Може, склянку води? — стурбовано запитав священик.
— Якщо ваша превелебність зробить мені таку ласку... І, може, шоколадну цукерочку, розумієте, для глюкози...
Священик налив склянку води, яку Фермін жадібно випив.
— Єдине, що в мене є, — м’ятні цукерки з евкаліптом. Вони не допоможуть?
— Боже вас благослови!
Фермін проковтнув цілу жменю цукерок, і за кілька хвилин природний колір його шкіри відновився.
— А той хлопчик... ну, син того сторожа, який героїчно втратив частину своєї мошонки, захищаючи колонії, — чи ви впевнені, що його ім’я дійсно Фумеро, Франсіско Хав’єр Фумеро?
— Так. Цілковито впевнений. Ви знайомі?
— Ні, — вигукнули ми в унісон.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь вітру» автора Карлос Руїз(Руїс) Сафон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місто примар“ на сторінці 68. Приємного читання.