Розділ «Місто примар»

— Тоді рішення ухвалено. Звичайно, якщо Хуліан погодиться.

— Природно, він зробить так, як йому скажуть...

У цей момент Хуліан просунув голову у двері задньої кімнати. У руках він тримав лекало капелюха.

— Пане Рікардо, коли будете вільні...

— Скажи мені, Хуліане, що ти робитимеш сьогодні ввечері? — спитав Алдая.

Хуліан переводив погляд з батька на промислового магната.

— Ну, допомагатиму батькові тут, у крамниці.

— А крім цього?

— Думав піти до бібліотеки...

— Любиш книжки, так?

— Так, пане.

— Ти читав Конрада[40]? «Серце темряви»?

— Тричі.

Капелюшник насупив брови, повністю розгублений.

— А хто такий Конрад, перепрошую?

Жестом, схожим на той, який використовував на засіданнях зборів акціонерів, Алдая наказав йому замовкнути.

— У мене вдома бібліотека в чотирнадцять тисяч томів, Хуліане. Коли я був молодий, то теж багато читав, але зараз мені не вистачає часу. Тільки уяви, в мене є три примірники з автографом самого Конрада! Мого сина Хорхе навіть налигачем не затягнеш до бібліотеки. У моєму домі єдина людина, яка думає та читає, — то моя дочка Пенелопа. Без неї всі ці книжки припали б пилом. Хочеш їх побачити?

І Алдая заходився перелічувати імена авторів, а Хуліан, онімівши, тільки кивав.

Капелюшник спостерігав за цією сценою з відчуттям ніяковості, бо геть нічого не розумів. Усі ці імена були для нього незнайомі. Романи, як відомо всім, пишуть для жінок і для тих, кому нема чого робити. «Серце темряви» — звучить, щонайменше, немов смертний гріх.

— Фортюнато, твій син їде зі мною. Я хочу познайомити його зі своїм Хорхе. Не турбуйся, я привезу твого Хуліана назад. Скажи, молодий чоловіче, ти коли-небудь катався на «мерседесі»?