Розділ «Місто примар»

— Навряд чи Пепіта уявляла, — продовжував учитель, — що її Федеріко потрапить до брудної камери, де ціла банда негідників поводитиметься з ним як зі шльондрою з вечірки. А що, як вони, наситившись його худосочною плоттю, заб’ють його до смерті, співаючи хором: «Був собі голубець, та настав йому кінець»?!

Мертва тиша повисла проміж нас. Мерседітас схлипувала. Фермін намагався був утішити її, взявши в ніжні обійми, та вона відскочила вбік.

19

— Лишень уявіть собі! — підбив підсумок пан Анаклето.

Епілог цієї історії аніяк не покращив нам настрою. Серед ночі сірий поліцейський фургон скинув пана Федеріко біля його дверей. Він був увесь у сечі, обличчя посинцьоване, вкрите саднами, циганська сукня подерта на клаптики, а перуки та вишуканих прикрас і слід прохолов. Син пекаря знайшов його на подвір’ї. Пан Федеріко увесь тремтів та плакав, наче дитина.

— Це несправедливо, несправедливо, — тужила Мерседітас, зупинившись біля дверей книгарні, подалі від невтомних рук Ферміна. — Бідолаха, у нього не серце, а золото, й він ніколи не втручався в чужі справи. Ну, якщо йому подобається вбиратися циганкою та співати перед людьми — кого це обходить? Люди злі!

— Не злі, — заперечив Фермін, — не злі, а дурні, що зовсім не одне й те саме. Злоба передбачає моральне рішення і свідомий намір. А недоумки ніколи не замислюються над своїми діями: вони діють інстинктивно, наче тварини, хоча й переконані, що чинять завжди добре. Вони — ханжі, вони радіють, коли принижують когось, хто не такий, як вони самі, і байдуже, чим саме він відрізняється, — чи то кольором шкіри, чи то віровизнанням, чи то мовою, чи то національністю, чи то своїм хобі, врешті-решт! Краще б у світі було більше злих, але розумних людей, і менше примітивних йолопів.

— Не верзіть дурниць. Що нам справді потрібно, так це трохи більше християнського милосердя та менше недоброзичливості. Ми ж безсовісні, — вела своє Мерседітас. — Усі відвідують службу Божу, але ніхто не прислухається до слів Господа нашого Ісуса Христа.

— Мерседітас, облиште Святе Письмо. Воно не розв’яже проблеми, а якщо й розв’яже, то тільки почасти.

— Знов лунає голос атеїста. Можна спитати, що вам заподіяла церква?

— Ну ж бо, не сваріться, — втрутився батько. — Ти, Ферміне, піди навідайся до пана Федеріко — може, йому щось потрібно, може, треба сходити до аптеки або на ринок.

— Так, пане Семпере. Уже йду. Вибачте. Вам відомо: багатомовність — мій гріх.

— Ваш гріх — безсоромність та брак пошани до Господа, — повчально проказала Мерседітас. — Ганебнику! Вам слід вичистити душу із хлоркою!

— Послухай, Мерседітас, — зупинився на порозі Фермін, — я знаю, ти добросерда людина, хоча трохи недалека, а якщо чесно, то дурна — аж світишся. Але оскільки нашому товаришеві терміново потрібна допомога, я наразі втримаюсь від того, щоб прояснити тобі кілька основних моментів...

— Ферміне! — закричав батько.

Фермін замовк і поквапився вийти геть. Мерседітас з осудом дивилася йому вслід.

— Коли-небудь цей чоловік втягне вас у халепу, запам’ятайте мої слова. Він анархіст, масон чи, щонайменше, єврей. Із таким величезним носом...

— Не звертайте на нього уваги. Він любить сперечатися.

Мерседітас здавалася роздратованою. Вона похитала головою.

— Гаразд, я піду. У мене ще багато роботи, а час летить. Бувайте здорові.