Розділ «Місто примар»

— Що ми вже працюємо над його замовленням, і щонайпізніше за два тижні він почує новини.

— Добре. Доручимо Фермінові цю справу, а від Веласкеса отримаємо цілу купу грошей.

Я кивнув головою, й ми працювали далі.

Батько все поглядав на мене.

«Ну ж бо, давай», — подумав я.

— Учора до крамниці завітала дуже приваблива дівчина. Фермін сказав, вона сестра Томаса Аґілара.

— Так.

Батько кивнув, обмірковуючи цей збіг обставин з виразом легкого здивування. Він трохи помовчав, а потім знов зачепив мене, наче щойно пригадав щось украй важливе.

— До речі, Даніелю, сьогодні в нас не дуже багато роботи; можливо, ти б хотів узяти вихідний? Ти останнім часом забагато працюєш.

— Усе гаразд, дякую.

Батько якийсь час удавав, ніби читає листи. Актор з нього був нікудишній.

— Ось я розмірковую над тим, щоб залишити Ферміна на господарстві та піти з Барсело до «Лісео»[32], — заговорив знову він. — Сьогодні ввечері дають «Тангейзера», тож Барсело замовив кілька квитків у партері й запросив мене.

— Відколи це тобі подобається Ваґнер?

Батько знизав плечима.

— Дарованій кобилі... До того ж із Барсело неважливо, що дають, бо він увесь час коментує дію, критикує вбрання та гру акторів. Він часто запитує про тебе. Може, якось завітаєш до його крамниці?

— Як-небудь.

— Добре. То, якщо ти згоден, пропоную сьогодні залишити крамницю на Ферміна, а самим піти й трохи розвіятись. Чом би й ні? Якщо тобі потрібні гроші...

— Тату, — не витримав я, — Беа не моя наречена.

— А хто казав про наречених? Роби як знаєш. Якщо тобі потрібні гроші, візьми з каси, але залиши записку, щоб Ферміна не трафив шляк, коли він увечері зачинятиме крамницю.

Проказавши це, батько сквапливо пішов до задньої кімнати, ніби щось там забув; я встиг помітити, що він посміхається від вуха до вуха.