Розділ «Частина друга Великий пірат»

Штюк позадкував. Що ні, то ні, його матроси не встануть на тигрян!

З десятьма бойовими вітрильниками брати-віталійці вродилися перед Вісбі. Тутешні місця Клаус знав ще з подорожей на «Женев’єві». Перш ніж нападати на місто, він зажадав, аби воно здалось без бою. З багатющого й укріпленого Вісбі міг би вийти опорний пункт. А яке пуття з руїн?

Багатств у Вісбі було хоч огребом греби. Та щоб діло до крові не дійшло, Клаус заправив містові таку умову: або сплатити бочку золота, або видати Вульвекена Вульфляма, а опріч того, подостатком забезпечувати віталійців харчами та з доброї волі підтримувати обложений Стокгольм.

Але ратуша напропале не погоджувалась й уклінно запрохала через своїх посланців допомоги у Маргарита, у померанських герцогів та Тевтонського лицарського ордену.

Місто Вісбі, яке взяв і сплюндрував 1361 року датський король Аттердаг, через нехлюйство городян ще й досі не відбудувалось. Його мури було підправлено тільки десь-не-десь, та й то нашвидкуруч. Цим і скористався Клаус. Не в гавані, а на заміському березі вигулькнув він темної ночі з таранами й гарматами і за добре продуманим планом напав на Вісбі з чотирьох боків. Очолюючи ударний загін, Штертебекер оволодів Східними воротами і вдерся за мури.

Вісбі упало, вже коли над морем займались досвітки. Рештки захисників сховались в укріплених церквах.

Штертебекер у супроводі Гедеке й Вігбольда зайшов до ратуші на перемовини з радниками.

Чекати на них довелось довгенько. З переляку вони розбіглись хто куди, і знайти їх було нелегко. Врешті страшним віталійцям показався на очі наймужніший із них — німецький купець Тідеман, він же бургомістр.

Штертебекер запрагнув од Вісбі одного з двох: або Вульфляма, який переховувався в місті, або півтори бочки золота. Крім того, хай ратуша віддасть віталійцям усі свої кораблі у гавані, удосталь доправляє піратам харчів та вже відтепер допомагає обложеному Стокгольмові.

Бургомістр перечив. Він не знає, куди запропастився Вульфлям. Вісбі ні з ким не хоче воювати. Городяни ще не отямились од руйниці, якої завдав їм Вальдемар Аттердаг. Місто розорене й бідне, аж світиться.

Клаус із глузом випалив зачин старовинної готської пісні:

Перлини у готів — забава дітей,

В них золота — сила-силенна…

— Так було, та прогуло, — одказав бургомістр.

— І гадаєте, що знову буде, чи як?

— Дай боже!

— Ні, не буде! — закричав Клаус. — Тільки не видайте мені Вульвекена Вульфляма, сконенського фогта од датської корони, я каменя на камені не зоставлю від міста!

Тідеман мовчки, але рішуче дивився розгніваному переможцеві просто в лице. Клаус вихопив меч і, спершись на нього, спитав:

— Ну, передумали?..

Магістр підійшов до Штертебекера і, поклавши долоню на його плече, застеріг: