Розділ «Частина друга Великий пірат»

Малого ворога нема.

Звичайно, ці слова вичитані з мудрої книжки, яку магістр частенько читає. Сливе так говорив Гозанг: «Одного ворога — надто багато, а ста друзів замало». Той, хто має таких друзів, як магістр, Гедеке, Дитячий Бас та й усе побратимство їхнє — багатий по очі, з ними абиякий біс не страшний. Бережись, Вульфляме! Настав час розплати! Ні за які дарунки я не відмовлюсь од помсти над тобою! Даси відповіт за Гозанга, Свена, Герда і вісьмох старійшин. І заплатиш тільки кров’ю своєю.

Неподалік від Готланда вони нарізались на датське судно, яке вишукувало й винищувало піратів. «Шумій» прожогом кинувся за ним — аж щогли вгнулися! Датчанин, скільки мав духу, почухрав до берега. Та шлях туди перетяв йому Штертебекер! Вігбольд відстав. Хіба вженешся за «Тигром», що мчить, мов дельфін?

Штертебекерці раділи. Нарешті, вони знову гасали по морю. Всі шпарко лагодились до бою.

Саме тоді, коли «Шумій» сів на п’яти датчанам, по ньому бухнуло три глухих постріли. Тяжко поранений, він безсило загойдався. Противник мав кілька гармат, а в Гедеке була одна єдина, та й то поламана — її саме-саме збирались підлатати у Вісмарі. Бій видався нерівний. Клаус круто повернув кермо — і гайда на ворога.

«Відвагу» приготували до бою. Підкотили важкі кам’яні ядра. Дитячий Бас одібрав двадцяток найбільших відчаюг для абордажу, — кожен був з бойовою сокирою, тільки їхній ватажок при короткому мечі. Гримнуло ще три постріли, і «Шумій» зовсім вийшов з ладу. Але тут якраз підоспів «Тигр». Датчани квапно цілились в нього.

— По шканцях вогонь! — скомандував Штертебекер з-за керма.

Гармаш Ріке Вестфаль добре знав своє діло. Він хутчій тарахнув по ворогові — кам’яне ядро розтрощило йому головну щоглу. Тигряни завищали з радості. Датський вітрильник охопила паніка. Повітря розтинав бойовий клич. Над «Тигром» засвистіли стріли. Піратське судно пішло на абордаж.

Ватага розбійників під проводом Клауса стрибнула на ворожий корабель з вантів, а Дитячий Бас плигнув на нього з високого бушприта. Тялися, аж іскри сипались. Голови злітали, наче маківки. Зойки, прокльони, вояцькі кличі злилися в нерозбірливий гам.

Декотрі пірати, невдало стрибнувши, попадали в море.

Датський капітан уже заходився був розкладати вогонь у себе на кормі. Штертебекер з трьома хлопцями — туди! Датські воїни захищались несамовито. Але побачивши, що опір не дасть нічого, а корму їхнього корабля охопив дим, більшість із них чкурнула в море.

— Дитячий Басе! — гукнув Клаус. — Рятуйте гармати!

Із «Тигра» полетіли вірьовки. Дитячий Бас підхопив їх; металеві жерла взяли на зашморг і потягли на «Морського тигра». Решта моряків підзбирувала зброю серед убитих. Дехто нишпорив по трюмах, шукаючи здобич. Поранені розбійники переповзали на своє судно.

Уже підхопили були на мотуззя другу гармату — як нагло пролунав страшенний вибух. Клаус і Дитячий Бас покотились палубою. Хтось підпалив комору з порохом. Цього пірати сподівались. Треба абищо забрати й третю дорогоцінну гармату. Проте не вдалося: розтрощене судно тонуло надто швидко. Двоє тигрян так і не вилізли з його трюму: їх разом із забитими й тяжкопораненими проковтнуло вировище, яке рознуртував корабель, що йшов на дно.

«Бігун» застряв біля «Шумія». Гедеке бідкався і лаявся на всі спусти, але коли підійшов Штертебекер, то щиро засміявся і подав йому руку.

— Ти меткіший від мене, друже! — вигукнув Мікаель.

— Щасливіший! — відповів Клаус. — 3 тобою лихо лучилось, бо ти без жодної гармати. Ось я тобі доставив аж дві. Рани, гадаю, самі залікуєте.

— Досить однієї! — зрадів Гедеке. — Превелике спасибі й за неї.

— Тоді другу хай забере магістр.

— А що тобі? — спитав Вігбольд.