Розділ «Частина перша Юний Мандрівник»

— Знай: служба на моєму кораблі, — мовив купець Клаусові, — не обходиться без воятики. Небезпека пильнує мою «Женев’єву» скрізь. А відколи я радник, пірати чигають за нею аж надто.

— Чому саме відтоді? — поцікавився Клаус.

— Бо з дужими ворогами заворогував.

— Пірати, начебто всім купцям дошкуляють, — зауважив юнак.

— Так здається про перше око. А насправді купці або злигуються з піратами, або й самі тягнуть з ними один гуж. Ну, а в мене… в мене ворог один, але могутній.

— Та зате сто друзів!

— Коли маєш дужого ворога, ста друзів замало, — усміхнувся Гозанг.

— Це Вульфлями! — озвався Герд. — Правда ж?

— Я теж знаю одного Вульфляма, — зопалу кинув Клаус. — Він задаремне одбатожив сімох старійшин, а восьмого осліпив… Ба! Спочатку він підлаштував їм крадіжку. А відтак загорнув собі їхню платню.

— І либонь, рибальську скарбницю в додачу, — докинув Гозанг. — Правда ж, із-за неї шуря-буря знялася?

— Так, але гроші незабаром знайшли… Ще б пак!.. Їх закопали з намови самого Вульфляма.

— Що ти? — похопився з місця Герман. — Скарбницю розшукали?

— Авжеж. Якби не так, то хіба старійшини були б злодіями?

— Ось воно що… — Купець бухнувся у своє крісло й за хвильку повідомив хлопцям: — А Штральзунд відзбиткував Вульвекену шість тисяч марок. Ніхто й не довідався, що вкрадені гроші знайшлися!

— Буцім украдені, — зауважив Клаус.

— Отож, — погодився Гозанг і спитав, гірко посміхаючись: — Чим же він не пірат?

— Ні, дрібний злодюжка, — заперечив Клаус. — Пірати — ті чемніші.

— Ось уже вісімнадцять років не звітує бургомістр перед громадою, куди він діває громадські гроші. Вісімнадцять років — відтоді, як його обрали бургомістром. — Гозанг сполотнів з люті. Втупившись очима в підлогу, він провадив далі:— Абиякого розбишаку настанови на чолі міста — він не обдиратиме городян так безсоромно, як оцей багатій із своїми вилупнями. Сором і ганьба… — Герман глянув Клаусові в очі й додав: — А ти ще просишся до мене в матроси?

— Тільки до вас, — наполіг на своєму Клаус.

Корабельний священик Амбросій сидів у службовому покої бургомістра Бертрама Вульфляма, поруч якого стояв, спершись на меч, його син Вульф, увесь у залізному обладунку.