P. S. Студентка Жанна в інституті розповіла:
— Ми живемо в чеченському селі, на кордоні з Інгушетією. Я щодня приїжджаю до Ґрозного на навчання. І сьогодні ми бачили вертоліт. Він скинув листівки. Знаєте, що в цих листівках? Заклик до інгуського народу йти на джихад (!).
Звідки в бойовиків вертоліт (?). Хто насправді скинув листівки?!
П.
23.06.Складаю заліки.
Бої в Інгушетії стихли. Зате в Шатойському районі сьогодні був бій. Чи не за рефрижератор Петьки часом?!
Бачила Айзан із газети «Трудяга». Сперечалася з нею. Мені не сподобалося, що вона назвала мене росіянкою, і я сказала їй про це. Образ росіянки — не мій образ. Я не знаю, хто такі росіяни! Як вони живуть? Чому вони моляться і яких дотримуються звичаїв? Мені неприємно, коли хтось каже мені, що я росіянка. У мені забагато кровей, вір і часток цього світу. Вона знизала плечима у відповідь і сказала:
— Я тебе не розумію.
Дочка Айзан двадцяти п’яти років працює в гуманітарній організації в Інгушетії. Позавчора, в момент найсильніших боїв, вони обидві опинилися там. У новинах по телевізору сусідки Хазман передали, що російські війська йшли з міста Ґрозного допомагати інгушам близько п’яти годин. Сама ж Айзан із дочкою та іншими жителями Інгушетії кілька годин не могли встати з підлоги й підняти голову — такий був обстріл! В Інгушетії били з установок «Град». Айзан сама особисто бачила багато обгорілих трупів. Усюди летіли осколки.
У нас немає електрики. Дроти перегоріли від грози. Я пишу при спалахах блискавок.
P. S. У мене сильні болі внизу живота. Може, тому що моє взуття пропускає воду і я застудила ноги?
П.
26.06.Склала іспит на «відмінно». Єдина дівчина, котра вчиться, як і я, своїм розумом, одержала трояк. Староста Ґабі на іспит не з’явилась. У неї тепер є друг серця. Інші студенти з сумними обличчями віддали по 500 р. за трояки.
Готуюся до іспитів з літератури. Дали 48 питань (Карамзін, Пушкін та інші). Удома матеріалів мало — бігаю до бібліотеки. Перечитую Достоєвського та Жуковського.
Сьогодні їздили до Байсарі. Байсарі належать три квартири на одній сходовій кліті: усі цілі, не розбиті війною. В одній із них розташувався журнал під назвою «Кудесник». Я і мама прийшли, постукали. Нам відчинив редактор «Кудесника». З ним ми й почали розмовляти. У цей час до нас підбігла Байсарі. Я її обняла за кавказьким звичаєм і спитала про самопочуття. На що одержала відповідь про швидку смерть (так усе погано). І одночасно з її появою до редакції прийшов іще один персонаж, вусатий і меткий. Він прийшов у «Кудесник» у своїх справах. До Байсарі, коли вона побачила вусатого громадянина, повернувся дар гучної сільської мови, і вона закричала на нас із мамою досить несподівано:
— Що ви тут робите?!
Ми сторопіли. Я стала пояснювати, що ми прийшли до неї й до редактора журналу поговорити про твори. До того ж перед цим Байсарі обіцяла віддати фото. Вона ж сама нас фотографувала! Почувши мою відповідь, Байсарі схопила фотографії з полиці, кинула їх на стіл, так що вони полетіли зі свистом, і сказала:
— Беріть і йдіть!
— Але це не все, — заперечила я. — Тут тільки дві, а де ще фотографія?
Байсарі заявила, що віддала нам її раніше. Але це, звичайно, було неправдою. Редактор журналу, чоловік, почав шукати зникле фото, допомагати нам. Вусатий громадянин сидів мовчки. Господиня апартаментів стала робити зауваження:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники» автора Поліна Жеребцова на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр“ на сторінці 368. Приємного читання.