Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Мага як був, так і залишиться моїм на все життя. Він сказав, що одружиться зі мною і все буде добре, головне — аби не було війни.

Яха, Лур’є-Левиця, Лінда й Заїра сказали, що вони вчитись у школі не будуть — батьки заборонили: пора заміж.

Кабан знову поводився, як худобина: побив Заїру.

Привіт, смутку!

Я вдома. Доглядаю кактус у горщику, який живе на моєму підвіконні. Роблю зарядку за йогою і не забуваю кришити бублики в таємному місці. Адже я — язичниця.

Свій новий щоденник я починаю віршем Джеймса Томсона:

Закон зв’язку речей таємний:

Торкнувшись квітки пелюсток,

Тривожимо ми в небі темнім

Одну з віддалених зірок.

Ми на ринку. Торгуємо. Мама балакає з Кусум про йогу. Кусум розповідає про свого сина Дауда. Він любить котів і книжки. Займається східними єдиноборствами. Його взяли в клуб єдиноборств безкоштовно. З її сином я познайомлюся.

На ринку зустрівся господар апарата, де я колись продавала солодку воду: він раптом обійняв мене й поцілував у щоку! Усі навколо засміялись, а я нажахано штовхнула його і сказала:

— Який ви ненормальний!

Але тим і обмежилось.

Знайома дівчина п’ятнадцяти років виходить заміж. Я познайомилася з нею взимку. Вона з села. Дівчина завжди виручала мене й купувала непотрібний їй дріб’язок із мого товару, щоб я могла принести додому хліба.

Зараз я подружилася з дівчинкою Зурхан. Має 11 років. Вона в 6-му класі. Теж торгує на ринку з батьком, якого я спочатку вважала за її діда.

Ми розмовляли з жінкою, яка продає напівкоштовні камені й робить із них намисто. Вона сказала, що мені підходять гірський кришталь, сердолік і нефрит. А для талану потрібні: лазурит і бірюза.

Я читала вірші мудреця Юсуфа Баласагуні:

Часом пильність нам потрібніша, ніж сила,

Безтурботність сильних багатьох згубила.