Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Ці штуки — не сни, Джеку-Мандрівнику. Ані денні, ані нічні. Те місце — реальне. Або принаймні доволі реальне. Багато в чому відрізняється від цього, але реальне…

— Спіді, моя мама каже…

— Зараз це не має жодного значення. Вона не знає про Території… хоча, в якомусь сенсі, вона таки про них знає. Бо твій таточко… Він знав. І той, інший, чоловік…

— Морґан Слоут?

— Ага, гадаю. Він знав також. — Потім Спіді таємниче додав: — І я знаю, хто він там. Хто ж як не я? Хтоооооооо?

— На картині у твоїй комірчині… не Африка?

— Не Африка.

— Не брешеш?

— Не брешу.

— І мій батько бував у тих місцях? — спитав хлопчик, але в душі вже знав відповідь — відповідь, яка кидала світло на стільки речей, що не могла бути неправдою.

Але правда то була чи ні, а Джек іще не знав, наскільки в усе це вірити. Магічні землі? Хворі королеви? Це вселяло в нього тривогу. Вселяло тривогу за власний здоровий глузд. Чи ж мати не повторювала йому знову і знову, коли він був маленьким, що він не повинен плутати Дивовиддя з тим, що по-справжньому справжнє? Вона була дуже суворою щодо цього та трохи лякала Джека. Можливо, гадав він тепер, вона й сама боялася. Чи могла вона так довго жити з батьком Джека і нічого не знати? Джек так не вважав. Можливо, міркував він, вона знала небагато… саме достатньо, щоб боятися.

Збожеволіти. Ось про це вона завжди казала. Люди, які не відчувають різниці між вигадками та дійсністю, божеволіють.

Але його батько знав іншу правду, хіба ні? Так.

Він та Морґан Слоут.

«У них є магія, так само, як у нас є фізика, правильно?»

— Твій батько частенько там бував. Так. І той, інший. Гроут[36]…

— Слоут.

— Агась. Він. Він також бував там. От тільки твій татко, Джеку, він приходив туди, щоб спостерігати та вивчати. А той, інший, приходив, аби поживитися.

— Морґан Слоут убив мого дядька Томмі? — спитав Джек.

— Знать нічо не знаю. Слухай сюди, Джеку-Мандрівнику, бо часу в нас катма. Якщо ти певен, ніби той тип, Слоут, наміряється тута об’явиться…