TextBook Вовк упав, як зрубане дерево. Джек опустився навколішки і перевернув його. Волосся на обличчі Вовка тануло з неймовірною швидкістю, як під час уповільненої зйомки. Очі знову стали червонувато-коричневими. Джеку вони видавалися страшно втомленими.
— Джеку… — Вовк підвів закривавлену лапу і торкнувся щоки Джека. — Потрапив… у тебе… Він влучив?
— Ні. — Джек колисав голову друга. — Ні, Вовку, у мене не влучила жодна куля. Жодна.
— Я… — Очі Вовка заплющилися, знову повільно розплющилися. Нестерпно ніжна посмішка осяяла його обличчя, і він повільно заговорив, виділяючи кожне слово: — Я… зберіг… стадо… від… небезпеки…
— Так, зберіг. — Обличчям Джека текли сльози. Від них було боляче. Він колисав кудлату голову Вовка і плакав. — Ти врятував, старий добрий Вовку…
— Добрий… старий добрий Джекі.
— Вовку, я піднімуся нагору… там копи… «швидка»…
— Ні! — З неймовірним зусиллям Вовк знову трохи підвівся. — Іди… ти йди…
— Без тебе — ні, Вовку! — В очах двоїлося, троїлося. Він тримав голову Вовка на обпечених руках. — Без тебе ніколи…
— Вовк не хоче жити в цьому світі. — Вовк гучно видихнув і спробував ще раз посміхнутися. — Пахне… пахне так погано…
— Вовку… послухай, Вовку.
Вовк м’яко взяв його за долоні, і Джек відчув, як з долонь друга зникає шерсть. Жахливе примарне відчуття.
— Я люблю тебе, Джекі.
— Я також тебе люблю, Вовку, — відповів Джек. — Просто тут і просто зараз.
Вовк посміхнувся…
— Повертаюся, Джекі… Я відчуваю. Повертаюся…
Раптом руки Вовка стали невагомими.
— Вовку! — закричав Джек.
— Повертаюся додому.
— Вовку, ні! — Джек відчував, як тремтить і смикається серце. Воно могло розбитися — о так, серця розбиваються, він це відчував. — Вовку, не йди, я люблю тебе!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Талiсман» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман“ на сторінці 226. Приємного читання.