Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

Вовк, тіло якого перетворилося на клубок сплутаного закривавленого волосся, стрибнув на нього. Ворвік схопився за вовкулаку, і на мить здалося, що вони танцюють.

— В ОЗЕРІ ВОГНЕННОМУ НАВІКИ! АДЖЕ СКАЗАНО В БІБЛІЇ…

Щойно Сонні почав повертатися, Джек щосили опустив йому на голову електронний годинник-радіоприймач. Пластик зламався. Цифри на передній панелі заблимали. Сонні повернувся, намагаючись підняти револьвер. Джек махнув годинником по висхідній дузі, яка закінчилася в роті у Сонні. Губи Сінґера роз’їхалися в широчезній посмішці. Зуби розкришилися. Указівний палець знову натиснув на спусковий гачок. Куля потрапила в підлогу між ногами.

Він відлетів до стіни, відштовхнувся від неї спиною і посміхнувся Джеку закривавленим ротом. Похитнувшись, знову підняв револьвер.

— Проклятий…

Вовк швиргонув Ворвіка. Той пролетів через кімнату і врізався в спину Сонні, коли той вистрелив. Куля потрапила не в Джека, а в бобіну студійного магнітофона, і розтрощила її. Гучний голос Сонячного Ґарднера замовк. Динаміки завили.

Хитаючись, Вовк із гарчанням ішов на Сонні Сінґера. Той наставив револьвер на нього і натиснув на спусковий гачок. Замість гуку пострілу пролунало сухе, безсиле клацання. Кривава посмішка Сонні зникла.

— Ні, — м’яко вимовив він і натиснув на спусковий гачок… знову… знову… Коли Вовк наблизився до нього, Сонні кинув револьвер і спробував оббігти великий стіл Ґарднера. Револьвер ударився об лоб Вовка, і перевертень, зібравши рештки сил, стрибнув через стіл до Сонні, розкидаючи все, що там було. Сонні позадкував, але Вовк схопив його за руку.

— Ні! — закричав Сонні. — Краще не треба, ти повернешся назад, у Ящик, я тут дуже важлива персона. Я… Я… АААААА!

Вовк вивернув руку Сонні. Пролунав хрумкіт — наче надто жвава дитина відірвала ніжку зготованої на обід індички. І раптом рука Сонні опинилася у великій передній лапі Вовка. Сонні позадкував, із його плеча лилася кров. Джек побачив білий вершечок кістки. Він відвернувся, і йому стало дуже зле.

На мить увесь світ занурився в сіре.

Коли він знову роззирнувся, Вовк стояв, похитуючись посеред безладу, який колись був кабінетом Ґарднера. Його очі світло-жовто виблискували, як майже зотлілі свічки. Щось відбувалося з його обличчям, руками, ногами… Джек бачив, що він знову обертається на Вовка… а потім уповні збагнув, що це означає. Давні легенди брехали, стверджуючи, що перевертня можуть вбити тільки срібні кулі, але, ймовірно, мали рацію щодо іншого. Вовк перевтілювався, бо помирав.

— Вовку, ні! — простогнав він і зміг підвестися. На півдороги до Вовка підсковзнувся, упав на коліно, знову зіп’явся. — Ні!

— Джекі… — низький, схожий на ричання гортанний голос… але це слово Джек розчув.

І дивовижно, але Вовк намагався усміхнутися.

Ворвік відчинив персональні Ґарднерові двері у двір і повільно позадкував сходами, широко розплющивши очі від жаху.

— Пішов! — крикнув Джек. — Забирайся геть!

Енді Ворвік тікав, як наляканий кролик. З апарата внутрішнього зв’язку крізь гудіння перешкод долинув голос Френкі Вільямса. Його переповнював жах, а ще похмуре, хворобливе збудження.

— Боже, ви тільки погляньте! Наче хтось загрався м’ясним тесаком! Хто-небудь, перевірте кухню!

— Джекі…