Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Просто тут і зараз, — пробурмотів Вовк, ніби заведений.

— ВИВЕРНІТЬ ЇХ! — заволав Сінґер. — Я ХОЧУ БАЧИТИ ВСЕ!

Баст підступив до Вовка. Превелебний Ґарднер, побачивши, як Френкі Вільямс сів у свою машину, враз опинився біля Джека.

— Ми з’ясували, що особисті речі надто прив’язують наших хлопчиків до минулого, — промуркотів Ґарднер Джекові на вухо. — А це погано. Тож ми вважаємо таку практику дуже ефективним методом.

— ВИВЕРНІТЬ КИШЕНІ! — репетував Сінґер, казячись від люті.

Джек витягнув з кишені випадкові свідчення часу, проведеного в дорозі. Червона носова хусточка дружини Елберта Паламаунтіна, яку вона дала йому, коли побачила, що хлопчик витирає ніс рукавом. Два пакетики сірників, кілька доларів і розсипаний дріб’язок (залишки його грошей — шість доларів і сорок два центи. Ключ від 407-го номера готелю «Сади Альгамбри». Він стиснув пальцями три речі, які мав намір зберегти). — Гадаю, вам потрібен і мій рюкзак.

— Звісно, жалюгідний маленький пердуне, — продекламував Сінґер. — Звісно, ми хочемо твій бридкий рюкзак, але спершу нам потрібне те, що ти намагаєшся заховати. Витягуй — просто зараз.

Джек знехотя дістав з кишені медіатор Спіді, мармурову кульку і великий срібний долар, а тоді поклав їх на носову хусточку.

— Вони просто приносять мені удачу.

Сінґер схопив медіатор.

— Гей, що це? Що це таке?

— Медіатор.

— Ага, точно. — Сінґер повернув його в пальцях, понюхав. Якби він ще й укусив його, то Джек справді дав би наглядачеві в пику. — Медіатор. Ти кажеш правду?

— Його дав мені друг, — відповів Джек, і одразу відчув себе таким самотнім і покинутим, як ніколи за всі довгі тижні подорожі. Він подумав про Сніжка біля торговельного центру, який дивився на нього очима Спіді і який незрозумілим для Джека чином і був Спіді Паркером, чиє прізвище він зараз узяв за своє.

— Закладаюся, він украв його, — сказав Сінґер конкретно ні до кого і кинув медіатор назад на хустинку до монетки і кульки. — А тепер рюкзак.

Коли Джек зняв рюкзак та розгорнув його, Сінґер кілька хвилин понишпорив усередині, і його огида й розчарування зросли. Огиду спричинив стан деяких речей, що лишилися в Джека, а розчарування — відсутність у рюкзаку жодних наркотиків.

Спіді, де ти тепер?

— Нічого нема, — поскаржився Сінґер. — Гадаєте, треба провести обшук з роздяганням?

Ґарднер похитав головою.

— Подивімося, що ми знайдемо в містера Вовка.