Розділ «Стівен Кінг, Пітер Страуб Талісман»

— Вовк знає, Джекі. Вовк знає. Це погане, погане місце. Не можу тут лишатися.

— Чому це погане місце? Ну, тобто звідки ти знаєш?

Вовк важко вмостився на нижнє ліжко, кинув новий одяг на підлогу й підняв з ліжка книгу і дві брошурки. Книга виявилася Біблією, оправленою в палітурку з тканини, що нагадувала штучну блакитну шкіру. Брошурки, які також лежали на Джековому ліжку, називалися «Важка дорога до вічної благодаті» та «Бог тебе любить!».

— Вовк знає, і ти знаєш, Джекі. — Вовк кинув на хлопчика майже сердитий погляд. Тоді він знову зиркнув на книги в руках, почав перевертати їх, мало не обнюхувати. Джеку спало на думку, що це перші книги, які Вовк бачив у своєму житті.

— Білий чоловік, — сказав Вовк так тихо, що Джек ледь розчув.

— Білий чоловік?

Вовк узяв одну брошурку і показав обкладинку на звороті, на якій публікувалася чорно-біла фотографія Сонячного Ґарднера. Його чудове волосся розвівалося на вітрі, а сам він стояв, розвівши руки, — втілення вічної благодаті, улюбленець Божий.

— Він, — сказав Вовк. — Він вбиває, Джекі. Батогом. Це одне з його кубел. Жоден Вовк не має бувати в його кублах. І Джек Сойєр тим паче. Ніколи. Нам треба тікати звідси, Джекі.

— Ми втечемо, — сказав Джек. — Обіцяю тобі. Не сьогодні й не завтра — нам треба виробити план. Але скоро.

Вовкові ноги стирчали далеко за-за краю ліжка.

— Скоро.

«Скоро», — пообіцяв він, і Вовку потрібна була ця обіцянка. Вовк боявся. Джек не міг сказати, чи бачив Вовк Озмонда на Територіях, але він достоту про нього чув. Озмондова репутація на Територіях — принаймні у Вовковій родині — була навіть гірша за Морґанову. І хоча Вовк і Джек розпізнали Озмонда в Сонячному Ґарднері, Ґарднер не упізнав їх. І, відповідно, цьому було дві можливі причини. Або Ґарднер просто грається з ними, удаючи, що не впізнає, або він був таким самим Двійником, як і Джекова мама: глибоко пов’язаний із мешканцем Території, але не усвідомлює цього зв’язку навіть на інстинктивному рівні.

І якщо це правда — а Джек гадав, що так і є, — то їм із Вовком потрібно вичекати момент для втечі. Вони мали час учитися і спостерігати.

Джек убрався в грубий новий одяг. Чорні квадратні черевики важили по кілька футів і узувалися на будь-яку ногу. Йому довелося прикласти зусилля, щоб переконати Вовка переодягнутися у форму «Дому Сонця». А тоді вони лягли на ліжко. Джек почув, що Вовк захропів, і невдовзі сам задрімав. Уві сні він бачив матір у темряві, вона кликала, кликала на допомогу.

Розділ двадцять другий

Проповідь

О п’ятій по обіді коридором пролунав електричний дзвінок — довге, невиразне дзеленчання. Вовк підскочив зі свого ліжка і так сильно вдарився головою об залізну горішню раму, що штурханом розбудив сонного Джека.

Десь за п’ятнадцять секунд дзвінок змовк, і тут заходився кричати Вовк.

Хитаючись, він побрів у куток і схопився руками за голову.

— Погане місце, Джеку! — кричав він. — Погане місце просто тут і зараз. Треба втекти звідси ПРОСТО ТУТ І ПРОСТО ЗАРАЗ!