Квідич крізь віки

щоб повертати, а також змінювати висоту і швидкість польоту. Ранні чаклунські тексти і зображення

дозволяють нам припустити, як виглядали ігри наших предків. Багато з цих ігор вже зникли, інші

збереглися або ж, змінившись, стали сьогоднішніми спортивними змаганнями.

Прославлені шведські щорічні гонки на мітлах сходять до X століття. Учасники долають трохи більше, ніж

триста миль — від Коппаберґа до Арьєплоґа. Шлях проходить через заповідник драконів, а срібний приз

переможця має форму шведського Короткорила. Сьогодні гонки є подією міжнародного масштабу —

чаклуни всіх країн збираються в Коппаберзі, щоб підбадьорити тих, хто вийшов на старт, а потім

переміщуються в Арьєплоґ, щоб вітати тих, хто дожив до фінішу.

Відома картина «Guenther der Gewalttaetige ist der Gewinner» («Гюнтер Грізний — Переможець»), що

датується 1105 роком, представляє давньогерманську гру штіхшток. Двадцятифутова жердина була

увінчана надутим драконячим міхуром. Завданням одного з гравців, прив'язаного за талію до стовпа

мотузком, було захист цього міхура. Мотузок не дозволяв захисникові відлетіти від стовпа більш ніж на

десять футів. Решта всіх гравців по черзі підлітала до міхура і намагалася проколоти його загостреним

кінцем своїх мітел. Захисник міг користуватися своєю паличкою для відбиття атаки. Гра припинялася, якщо

міхур був проколений, якщо захисник зміг закляттям вивести решту всіх гравців з гри або якщо він падав

від знемоги. У штіхшток перестали грати в XIV столітті.

У Ірландії великого поширення набула гра айнґіґейн. Вона оспівана в багатьох ірландських баладах

(стверджується, що легендарний чарівник «Фанатік» Фінґан був чемпіоном з айнґіґейну). У цій грі гравці

один за іншим хапають м'яч (званий «дім») — насправді використовувався жовчний міхур кози — і

намагаються пролетіти з ним через ланцюжок бочок, які горять, будучи підвішеними високо в повітрі.