Квідич крізь віки

Належні заходи безпеки не були прийняті до тих пір, поки Статут Міжнародної конфедерації чародіїв про

секретність (1692 року) не ухвалив, що Міністерства магії відповідальні за всі наслідки чаклунських ігор,

що проводяться на території їх країн. Це, у свою чергу, привело у Великобританії до створення Відділу

чарівних ігор і спортивних змагань. Команди, які нехтували ухвалами Міністерства, були розпущені.

Найбільш відомим випадком подібного роду були «Хлопавки Гайленду» — шотландська команда, відома

не тільки непоказними квідичними талантами, але і післяматчевими святкуваннями. Після їх поєдинку з

«Сілотськими Стрілами» в 1814 році Хлопавки запустили свої бладжери в нічне небо і вилетіли на

полювання за командним талісманом — Гебрідським Чорним драконом. Представники Міністерства магії

затримали їх над Айвернісом, і «Хлопавки Гайленду» більше ніколи не грали. В наші дні квідичні команди

грають на спеціальних стадіонах, створених Відділом чарівних ігор і спортивних змагань, на яких

дотримується належний рівень протимаґлівської безпеки. Як і писав шістсот років тому Захара Брюзґа,

найбезпечнішими місцями для ігор є пустинні вересові поляни.

Розділ 6 ЗМІНИ В КВІДИЧІ З XIV СТОЛІТТЯ

Ігрове поле

Захар Брюзґа описує ігрове поле XIV століття як овальний майданчик довжиною в п'ятсот футів і шириною

в сто вісімдесят футів, з невеликим, близько двох футів в діаметрі, центральним кругом. Брюзґа повідомляє,

що суддя (або квіфері, як його називали тоді) вносив чотири м'ячі до центрального круга, а чотирнадцять

гравців шикувалися навколо нього. В той момент, коли м'ячі відпускали (суддя кидав квафел), гравці

піднімалися в повітря. Воротами за часів Брюзґи все ще служили великі корзини на жердинах (мал. 3).

У 1620 році Квінт Умфравілль написав книгу, озаглавлену «Благородна забава чаклунів» і включаючу