Квідич крізь віки

дати супротивникові порівняти рахунок. Чи варто робити такі дії, оставляєтся на розсуд самого воротаря». З

процитованого уривка виходить, що за часів Брюзґі воротарі були загоничами з деякими додатковими

функціями. Вони мали право переміщатися по всьому полю і забивати голи. На той час, коли Квінт

Умфравілль написав «Благородну забаву чаклунів» (1620), завдання воротаря спростилося. До ігрового

поля були додані штрафні майданчики, і воротарям рекомендувалося не покидати їх меж. Проте, воротар

може вилетіти з штрафної, щоб налякати загонича або перегородити йому шлях.

Відбивачі. Обов'язки відбивача мало змінилися з часом. Ми можемо припустити, що відбивачі з'явилися

відразу ж після виникнення бладжерів. Їх першим обов'язком було захистити членів своєї команди, для чого

вони і використовують бити (як колись палиці). Відбивачі ніколи не повинні були забивати голи. Більш

того, немає ніяких відомостей про те, що вони взагалі коли-небудь тримали квафел в руках. Щоб відбивати

бладжери, відбивачам необхідно бути міцними фізично. Через це, як правило, цю роль грали чаклуни, а не

відьми. Відбивачам також необхідне відмінне відчуття рівноваги, оскільки іноді, щоб завдати удару по

бладжеру, їм треба відірвати від мітли обидві руки.

Загоничі. Загонич — стара спеціальність гравця в квідич, адже колись гра складалася тільки із забивання

голів. Загоничі кидають квафел один одному і заробляють своїй команді по десять очок при кожному

попаданні в один з обручів воріт. Єдина за історію квідича зміна в правилах нападу відбулася в 1884 році,

через рік після того, як обручі замінили корзини. Було введено нове правило, що свідчило, що тільки

загонич з квафелом може влетіти в штрафний майданчик. Якщо більш ніж один загонич з"являвся біля

штрафного, гол не зараховувався. Це правило було створене для того, щоб заборонити «підставу» —

маневр, при якому два загоничих влітають в штрафний майданчик і збивають воротаря, тим самим