Розділ «П’ятниця»

— Шина?

Ключник кивнув. Коли б Кленсі був спостережливіший, він звернув би увагу на пальці водія: вони стискали кермо так, що суглоби аж побіліли.

Ключник сидів, кленучи себе за те, що допустився такої страшної похибки: запасне колесо й домкрат лежать у багажнику. Щоб дістати їх, треба відкрити багажник, набитий валізами, хутряними манто й срібним посудом.

Він чекав, мокрий од поту. Полісмен, однак, і не думав іти геть.

— Видно, доведеться міняти колесо, га?

Ключник знову кивнув. Подумки він прикинув: вистачило б трьох хвилин. Спочатку — домкрат! Потім — ключ! Гайки — з болтів! Колесо — геть! Запасне — на місце! Крути ключем! Колесо, домкрат, ключ — у багажник! Закрив! За кермо і — ходу! Ніхто б нічого не помітив. Якби тільки цей лягавий забрався геть.

За фордом уже зупинилися інші машини. Якийсь водій почав сигналити. Полісмен нахилився, спершись руками на дверцята.

— Збирається пробка.

Ключник судорожно ковтнув.

— Атож.

Полісмен випростався й відчинив дверцята.

— Треба звільнити проїзд.

Ключник витяг ключ і повільно виліз із машини. Силувано посміхаючись, сказав:

— Не турбуйтеся, начальнику. Я вмить усе зроблю.

Чекаючи відповіді, він затамував подих.

Полісмен глянув на перехрестя й добродушно мовив:

— Я вам допоможу.

Ключник придушив бажання кинути машину й дати драла. Ні, ноги не врятують. Похнюпившись, він підійшов до багажника й відімкнув його.

За хвилину він уже орудував домкратом. Валізи, хутряні манто й срібло лежали в усіх перед очима. Працюючи, Ключник бачив, що полісмен з цікавістю оглядає його багаж. Оглядає — але поки що чомусь мовчить.

Ключник не міг знати, що Кленсі мізкує вкрай повільно.