Розділ «Четвер»

— Невже справжні?

Чендлер вищирив зуби.

— Можете не сумніватися.

— Мені цікаво було глянути, скільки я, по-вашому, коштую. — Пітер кинув конверт через стіл. — Забирайте і — геть звідси!

— Містере Мак, якщо треба ще трохи накинути…

— Я сказав — геть! — тихо промовив Пітер, підводячись з крісла. — Геть, поки я не скрутив твоїх паскудних в’язів!

Гербі Чендлер схопив гроші й квапливо вийшов, кинувши Пітерові сповнений ненависті погляд.

Лишившись на самоті, Пітер Макдермот весь обм’як і відкинувся на спинку крісла. Візит слідчого й розмова з Чендлером украй виснажили його. Після того, як у нього в руках побував конверт із хабарем, він почував себе так, наче його облили помиями.

І все-таки… І все-таки, подумав він, будь чесний із собою до кінця: адже, тримаючи ті гроші в руках, ти якусь мить переборював спокусу взяти їх, покласти в кишеню… П’ятсот доларів! Пітерові придалася б ця сума. А старший розсильний не побіднішає, бо загрібає куди більше, ніж він, заступник головного адміністратора. Якби це був не Чендлер, а хтось інший, то, можливо, Пітер і не встояв би. Невже б не встояв? — подумав він. — Хтозна… В усякому разі, він був би не першим і не останнім готельним адміністратором, який править побори зі своїх підлеглих.

У головному залі ресторану відбувалося зразу два банкети — акціонерів товариства «Кока-кола „Золота корона“» і делегатів з’їзду американських дантистів.

Завершуючи свою вечірню інспекцію готелю, Пітер Макдермот обійшов зал і вже прямував до виходу, коли раптом йому майнула думка: тут щось негаразд. Але що саме? Він зупинився, озираючись довкола, намагаючись зрозуміти. Потім раптом збагнув: на банкеті дантистів — а це була одна з центральних подій з’їзду — мав головувати маленький жвавий доктор Інгрем. Але його не було за столом керівництва. І взагалі не було видно в ресторані.

Делегати вже мінялися місцями, підсідали до своїх друзів в інших кінцях залу. Якийсь чоловік із слуховим апаратом зупинився перед Пітером.

— Повен зал — приємно глянути, правда?

— Атож. Годують смачно?

— Непогано.

— До речі, — сказав Пітер, — я шукаю доктора Інгрема й ніде його не бачу.

— І не побачите. — Чоловік одразу перейшов на сухий тон і підозріло зміряв Пітера поглядом. — Ви — з газети?

— Ні, я працівник готелю. Ми з доктором Інгремом кілька разів розмовляли…

— Він склав з себе повноваження. Сьогодні вдень. Якщо хочете знати мою думку, він повівся як безголовий дурень.

Пітер стримав вигук здивування.