Розділ «Четвер»

Чендлер з невинним виглядом узяв теку й почав читати. В міру того, як він гортав сторінки, губи його стискалися. Прочитавши все, він просичав:

— Гади!

— Гади — бо викрили вас як сутенера? — гримнув Пітер.

Старший розсильний почервонів і кинув теку на стіл.

— Що ви надумали робити?

— Я б охоче зараз же вигнав вас з роботи. Та з огляду на те, що ви в нас так давно, я передам цю справу на розгляд містерові Тренту.

Чендлер заскімлив:

— Містере Мак, навіщо ж отак зразу, ви б хоч вислухали мене!

Пітер мовчав, і він псвів далі:

— Містере Мак, не я перший, не я останній, ви ж знаєте, що нема готелю, де б…

— Якщо ви хочете перелічувати мені всі види готельного рекету — не треба, бо навряд чи я почую від вас щось нове. І не мені вам казати, що існує межа, переступати яку вам не дозволять у жодному готелі. Це стосується й сутенерства, зокрема, обтяженого розтлінням неповнолітніх.

— Містере Мак, а може, ви все ж таки не підете до містера Трента, га? Може, забудемо про все, а я більше не буду?..

— Ні.

Старший розсильний розгублено озирнувся, потім, наче прицінюючись, глянув Пітерові просто в очі.

— Містере Мак, ви ж знаєте, іноді можна розійтися по-доброму… — він затнувся.

— Як саме?

— Ну, ви — мені, я — вам, і всі задоволені.

Чендлер повагався, потім повільно розстебнув гудзик нагрудної кишені, сунув у неї пальці, видобув конверт і поклав його на стіл.

— І що ж у ньому? — спитав Пітер.

Чендлер підштовхнув конверт до нього. Він був не заклеєний, і в ньому лежало п’ять стодоларових банкнот. Пітер зачудовано покрутив їх у пальцях.