Розділ «Середа»

— Так. Я просто хочу сказати, що безпомилкових шляхів немає, й інстинкт може бути незгіршим дорадником, ніж будь-що інше. — Вона помовчала, потім сказала: — Я певна, що згодом ви покохаєте мене. Я все зроблю для цього.

І раптом — несподівано для самого себе — Пітер відчув, що хвилюється. Марша, звісно, химерує — все це повітряні замки дівочої фантазії. Обпікшись на власних романтичних вигадках, він знає їм ціну. І все-таки — де межа між фантазією й реальністю? Невже він усе життя мусить оглядатися на гіркий досвід минулого? А що як дівчина не фантазує? І вже всупереч усякій логіці він сказав собі: «Відкинь вагання. Візьми її слова на віру». А потім подумав — цікаво, як поставиться до цього Марк Прейскотт…

— Якщо ви думаєте про мого батька…

Він аж злякався:

— Як ви вгадали?

— Вчуся читати ваші думки.

Він судорожно зітхнув — хапнув ротом повітря, наче воно раптом стало розрідженим.

— То що ви хотіли сказати про батька?

— Спочатку він, мабуть, стривожиться й зразу вилетить сюди. Тільки мене це не лякає. — Вона всміхнулася. — Він завжди уважно вислухує мене, і я певна, що зумію переконати його. До того ж, ви йому сподобаєтеся. Я знаю, які люди викликають у нього симпатію. Такі, як ви.

— Що ж, уже легше, — сказав Пітер, напівжартома, напівсерйозно.

— І ще одна обставина, яка мене особисто не обходить, але для батька має значення. Він одразу зрозуміє, що ви чоловік з перспективою і колись будете мати власні готелі. Мені ж це байдуже. Мені потрібні тільки ви. — Голос її знову зірвався.

— Маршо, — лагідно промовив Пітер, — я не знаю… Я просто не знаю, що вам відповісти.

Дівчина знітилася, враз утративши самовпевненість, яка давалася їй, видно, нелегкою ціною. Тоненьким, розгубленим голоском вона проказала:

— Ви, мабуть, вважаєте мене дурненькою. Коли так — то скажіть прямо…

— Зовсім ні, — запевнив він її. — Якби всі люди були такі чесні, як ви…

— То я не шокувала вас?

— Шокували? Ви мене потішили, я зворушений…

— Тоді не кажіть більше ні слова! — Марша підхопилася й простягла до нього руки. Він узяв їх у свої — пальці між пальцями — і вона гаряче зашепотіла: — Ідіть! Ідіть і думайте! Думайте, думайте, думайте! І тільки про мене!

Він відповів — цілком щиро:

— Думатиму. І тільки про вас.